Історія природознавства
Курсовой проект - Биология
Другие курсовые по предмету Биология
µму світобудови: у центрі Всесвіту знаходиться нерухома Земля. Ближче до Землі знаходиться Місяць, а потім випливають Меркурій, Венера, Сонце, Марс, Юпітер і Сатурн. Пояснюючи даний порядок планет, Птолемей виходив з припущення, що чим швидше рухається планета, тим ближче до Землі вона розташована.
Геоцентрична система світу, на обґрунтування якої Птолемей витратив чимало сил, проіснувала після його смерті надзвичайно довго цілих 1375 років аж до опублікування знаменитої праці Н. Коперника, що замінили цю систему на геліоцентричну. У післякоперниковську епоху Птолемея згадують головним чином як автора не прийнятої наукою системи світу.
3. Стан природничої науки в епохи Середньовіччя
Епоха Середньовіччя характеризувалася в Європі заходом класичної греко-римської культури і різким посиленням впливу церкви на все духовне життя суспільства. От що пише про цю епоху Ф. Енгельс: Догмати церкви стали одночасно і політичними аксіомами, а біблійні тексти одержали на всякому суді силу закону... Це верховне панування богословя у всіх областях розумової діяльності було в той же час необхідним наслідком того положення, що займала церква як найбільше загальний синтез і найбільш загальної санкції існуючого феодального ладу.
У цю епоху філософія тісно зближається з теологією (богословям), фактично стає її служницею. Виникає протиріччя між наукою, висновки якої випливають з результатів спостережень, дослідів, включаючи узагальнення цих результатів, і схоластичним богословям, для якого істина заключається в релігійних догмах.
Поки європейська християнська наука переживала тривалий період упадка (аж до ХІІ-ХІІІ ст.), на сході, навпаки, спостерігався прогрес науки. З другої половини VIII ст. наукове лідерство явно перемістилося з Європи на Близький Схід. У ІХ столітті, поряд з вищезгаданою працею Птолемея (Альмагест), на арабську мову були переведені Начала Евкліда і твори Аристотеля. Таким чином, давньогрецька наукова думка одержала популярність в мусульманському світі, сприяючи розвитку астрономії і математики. У історії науки цього періоду відомі такі імена арабських учених, як Мухамедаль-Баттані (850 929 р.), астроном, який склав астрономічні таблиці, Ібн-Юнас(9501009 р.), що досяг помітних успіхів у тригонометрії і зробив чимало істотних спостережень місячних і сонячних затемнень, Ібналъ-Хайсам (9651020 р.), що одержав популярність своїми роботами в області оптики, Ібн-Рущд (11261198 р.), найвизначніший філософ і натураліст свого часу, що вважав Аристотеля своїм учителем [6,73].
Середньовічній арабській науці належать і найбільші успіхи в хімії. Спираючись на матеріали олександрійських алхіміків I століття і деяких персидських шкіл, арабські хіміки досягли значного прогресу у своїй області. У їхніх роботах алхімія поступово перетворювалася в хімію. А вже звідси (завдяки головним чином іспанським маврам) у пізніше середньовіччі виникла європейська хімія.
У XI столітті країни Європи зіткнулися з багатствами арабської цивілізації, а переклади арабських текстів стимулювали сприймання знань Сходу європейськими народами.
Значну роль в підйомі західної християнської науки відіграли університети (Парижський, Болонський, Оксфордський, Кембріджський і ін.), що стали утворюватися починаючи з ХІІ століття. І хоч ці університети спочатку призначалися для підготовки духовенства, але в них уже тоді починали вивчатися предмети математичного і природничо-наукового напрямку, а саме навчання носило, більш ніж раніш, систематичний характер.
ХІІІ ст. характеризується для європейської науки початком експерименту і подальшою розробкою статики Архімеда. Тут найбільш істотний прогрес був досягнутий групою вчених Паризького університету на чолі з Іорданом Неморарієм (друга половина ХІІІ ст.). Вони розвивали античне вчення про рівновагу простих механічних пристроїв, розв`язавши задачу, з якою антична механіка справитись не могла, - задачу про рівновагу тіла на похилій площині.
У XIV столітті в полеміці з античними вченими народжуються нові ідеї, починають використовуватися математичні методи, тобто йде прогрес підготовки майбутнього точного природознавства. Лідерство переходить до групи вчених Оксфордського університету, серед яких найбільш значна фігура - Томас Брадвардин (12901349). Йому належить трактат Про пропорції (1328 р.), який в історії науки оцінюється як перша спроба написати Математичні початки натуральної філософії (саме так майже триста шістдесят років потому назве свою знамениту працю Ісаак Ньютон) [6, 76].
Усе вищесказане свідчить про те, що протягом багатовікової, досить похмурої епохи, іменованої середньовіччям, інтерес до пізнання явищ навколишнього світу все-таки не вгасав, і процес пошуку істини продовжувався. Зявлялися все нові і нові покоління вчених, що прагнуть, незважаючи ні на що, вивчати природу. Разом з тим наукові знання цієї епохи обмежувалися в основному пізнанням окремих явищ, які легко укладалися в натурфілософські схеми світосприймання, висунуті ще в період античності (головним чином у вченні Аристотеля). У таких умовах наука ще не могла піднятися до розкриття обєктивних законів природи. У його нинішньому розумінні ще не сформувалося. Вона знаходилося в стадії своєрідної преднауки.
4. Значення історичних знань про природознавство для сучасної науки
Натурфілософське розуміння природи містило багато вигаданого, фантастичного, далекого ві