Історичний портрет Михайла Драгоманова
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
необхідність застосовувати етичні вимоги до політичної боротьби, загальновідомим стало свого часу його гасло “чиста справа вимагає чистих засобів”. Тому він різко виступав проти ошукування народу безвідповідальними гаслами, проти самозванства;
Драгоманов боровся з легковажними звинуваченнями, якими розкидалися в революційних колах, особливо часто для задоволення власних цілей і для особистих порахунків.
Михайло Драгоманов особливо рішуче виступав проти системи терору, що звужувала політичну боротьбу до боротьби з особами, а не з певним існуючим ладом, і він пророкував, що це легко може перерости в державний тероризм [9; с. 6].
Як політичний лідер, Драгоманов мав і багато ворогів, і багато прихильників. Володів різким словом і нещадно ставився до непродуманих і невиправданих політичних дій. Тому в очах одних він був “терористом” і “нігілістом”, в очах інших “конституціоналістом”, ворогом соціалістів і революціонерів. Він мав критичний і творчий розум, поєднаний з відвагою мислителя і політичного діяча, відвагою, яка дозволяла йому торувати власні шляхи.
1.3 Вклад в становлення освіти
М.П. Драгоманов, як і його однодумці, прагнув зробити українську культуру справді демократичною, народною. Він вважав, що особа і загалом народ мають здатність до волевиявлення, до історичного вибору, який зумовлений не лише обставинами, а й високою мірою гуманності, традиціями національного виховання, що передавалися з покоління в покоління. Михайло Драгоманов вважав, що “провідникам народу” не достатньо мати лише патріотичне почуття без всебічної освіченості і політичного такту. Тому й уся велетенська й подвижницька праця М. Драгоманова виховувала в українській інтелігенції, а відтак і в народі, культуру мислити ідеями, враховуючи інтереси особистості, незалежно від її соціального статусу, національності чи релігійної приналежності.
Вчений гаряче вболівав за стан освіти, піддавав гострій критиці її систему, запроваджену реакціонерами у 70-ті роки ХІХ століття, а також використання в Україні російських підручників для початкових шкіл замість українських. Ще в студентські роки Драгоманов брав активну участь в організації так званих недільних шкіл. Створювались ці школи на громадські кошти і мали завдання надавати населенню початкову освіту рідною мовою. З його імям повязане відкриття Подільської школи, а також іще двох шкіл українофільської та словянофільської, які діяли в Києві. Робота в недільних школах давала змогу діячу сприяти народній освіті та вивчати теорію народності в педагогіці, народну мову, словесність, історію. Хоч недільні школи мали лише культурно-просвітницький характер, духовенство й чиновники звинуватили Драгоманова та інших професорів П.Павлова, М.Чубинського, М.Старицького в тому, що вони негативно впливають на молодь.
М. Драгоманов вважав, що освіта повинна здійснюватись за допомогою народної словесності, яка яскраво і правдиво відображає історію народу, його життя і побут, духовні прагнення. Необхідно розвивати розум і почуття дитини саме рідною мовою, бо “мова це спосіб, яким люди розуміються, через котрий іде до людей освіта” [11; с. 362].
Михайло Драгоманов обстоював думку про те, що основою духовного розвитку людства має бути тільки національна культура, тому інтелігенція, зокрема українські письменники, які є провідниками культури, повинні обовязково послуговуватись тією ж мовою, що й простий народ.
Михайло Петрович був переконаний в тому, що здобутками вселюдської науки повинні мати змогу скористатися всі люди однаково вільно. З цією метою, необхідно розширювати можливості та науковий потенціал української мови, як мови не лише простонародної, а й мови науки. Навчання чужою мовою він вважав недоречним і навіть шкідливим, таким, що може завадити розвиткові української нації.
Для вченого є беззаперечним той факт, що українська мова не поступається жодній із словянських літературних мов ні в питаннях теорії, ні своїм багатством, витонченістю і гнучкістю форм. Як і видатний мовознавець О. Потебня, Михайло Драгоманов був переконаний у тому, що українська мова має потенційно закладені в ній засоби всебічного розвитку, внаслідок чого вона має здатність стати на той рівень, який дозволить їй забезпечувати всі суспільні потреби народу. Розвиток мови відбувається також під впливом суспільного прогресу. Розвиваючись, мова, на думку вченого, набуває все більше можливостей для того, щоб задовольнити потреби освіти, культури, науки. Завдання педагога полягає в тому, щоб навчати дітей аналізувати життєві факти, осмислено читати і робити певні висновки, а для цього навчання важливо починати рідною мовою. Тому важливо, на думку Драгоманова, скористатися живою народною словесністю, елементарні наукові дані викладати якомога ближче до понять і мови учнів, щоб досягти повного розуміння, засвоєння і відчуття художніх образів та реалій дійсності. Розвиток учнів за допомогою мови у тому саме і полягає, як вважає вчений, що вони усвідомлюють близькість образів, яка виражається близькістю слів. Такого усвідомлення можна досягти лише в тому випадку, якщо воно відбувається на основі рідної мови. Освіта рідною мовою є тією основою, яка дозволяє людині в майбутньому збагатити свої знання іншими мовами й іншими культурами, без чого нація не може вважатися розвиненою та освіченою. М.Драгоманов застерігає молодих людей, кажучи, що вони не можуть вважати себе навіть освіченими, доки не вивчать по крайній мірі