Історичний портрет Михайла Драгоманова
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
цес ополячення і окатоличення українського населення вважав регресивним явищем.
Аналізуючи діяльність Б. Хмельницького як керівника народно-визвольної війни українців проти гніту польських панів, вчений чимало відомостей почерпнув з літопису Самовидця. Але якщо Самовидець переважно лише констатував факти з діяльності Хмельницького, то М. Драгоманов дав відповідну оцінку його ролі, охарактеризував заслуги перед народом, наголосив на важливості розуміння ним необхідності союзу з Росією. Порівнюючи дані Драгомановим і Самовидцем оцінки Переяславської ради, очевидно, що вони трактують її як добровільний акт, котрий відповідав загальнонародним інтересам.
З літопису Самовидця до збірника “Исторические песни малорусского народа” діяч додав кілька народних дум і переказів про Б. Хмельницького, Барабаша, героїчну боротьбу проти польських поневолювачів. Важливе місце у науково-дослідницькій діяльності Михайло Драгоманов відводив українським джерелам пізнішого часу, зокрема літописам першої половини ХVІІ ст. Григорія Грабянки та Самійла Величка. Матеріали з літопису Грабянки згадуються часто у другому томі “Исторических песен малорусского народа”, де вміщено пісню про Б. Хмельницького.
Матеріали з літопису Величка Михайло Драгоманов широко використав у збірнику “Громада”, а найбільше у “Передньому слові” до “Громади”, де виклав короткий нарис історії українського народу. До окремих джерел з літопису він поставився критично. Запозичував у Самійла Величка й деякі художні засоби порівняння. У ряді своїх праць і насамперед у ґрунтовній статті “Пропащий час”, “Українці під Московським царством” (1654-1876), написаній в еміграції на початку 80-х років, Михайло Драгоманов розглядав перебування України у складі Російської імперії як “пропащий час”, що не дав їй нічого позитивного в національному плані. На початку своєї роботи автор наголошує на необхідності знати минуле України, щоб не повторити помилки в новітній період її історії. Значну роль в історії України відводить Драгоманова козацтву з його функціями захисту Вітчизни від чужоземної агресії.
Вчений наголошував, що ліквідація тих демократичних порядків, що існували на Україні перед її приєднанням до Росії, стала можливою тільки завдяки впливовості застарілих “порядків московського царства”. Драгоманов відзначав, що “за ті часи, як Україна пристала до Московського царства, з його самовольним царем, з кріпацтвом, живого без науки, то царська сваволя заїла вольності українські” [4; с. 17].
Шляхи негативного впливу Московського царства на становище України Михайло Драгоманов доводив і в інших своїх працях, зокрема в одному з розділів монографії “Историческая Польша и великорусская демократия”, якому пізніше була дана назва “Україна і Москва в історичних взаєминах”. Окремим виданням вона вийшла у Львові в 1937 р.
Окремі питання в історії України Драгоманов розглянув також у ряді інших праць, зокрема, “Шевченко, українофіли і соціалізм” (1879), “Турки внутрішні й турки зовнішні” (1876), “Внутрішнє рабство й війна за визволення” (1878), “Про українських козаків, татар і турків” (1876), “Погляд на українську історію” (1895).
Творча спадщина великого мислителя справила значний вплив на українське суспільство другої половини ХІХ початку ХХ ст. і заслуговує подальшого дослідження.
3.3 Фольклористичний напрям у творчості вченого
З кінця 60-х років М. Драгоманов починає займатись фольклором і спостереженнями над сучасною українською літературою. Разом з В. Антоновичем Драгоманов видає в 1863 році “Исторические песни малорусского народа”. Вчений постійно підкреслював пріоритет В. Антоновича в написанні вище згаданої праці, яка й досі є окрасою української фольклористики.
Проте аналіз його фундаментальної статті “Малороссия в ее словесности” показує що багатьма своїми концептуальними положеннями вона передує “Историческим песням малорусского народа” і показує значний вклад М.Драгоманова. Тут послідовно проводиться думка про Україну як перехідний місто між Південно-Східною Європою і Росією, про безперевність культурно-освтніх взаємин українських земель з іншими словянськими та різнонаціональними духовно-культурними осередками. Драгоманов і далі готує та видає збірки “Малорусские народные предания и рассказы” (К., 1876), “Нові українські пісні про громадські справи” (1754-1880) (Женева, 1881), “Політичні пісні українського народу XVIII-ХІХ ст. з увагами” (Женева, 1883, т.1; 1885. т.2).
Проживаючи в Болгарії, Михайло Драгоманов окрім науково-дослідницької та педагогічної діяльності займався ще й фольклористичною. Маючи на меті зробити опис та історико-літературне тлумачення релігійних оповідань, переважно болгарських, вмістив у французькому часописі “Melusine” примітки до перекладів оповідань з цієї теми. До речі сам переклад належить його дружині Л. Драгомановій. Пізніше, починаючи з 1889 року ця робота Драгоманових стала частково основною в подальших дослідження вченого на сторінках болгарського збірника “Збірка фольклору, науки та літератури”. У своїх фольклористичних працях, посилаючись на досвід вчених-фахівців, Драгоманов доводить, що далекі одні від одних люди, їх духовне життя мають загальні проблеми і способи їх розвязання. Тому в усній народній творчості (казках, легендах, піснях і анекдотах) в різних етносів є багато спільного.
1889 р. у “Збірнику фольклору, науки та літератури” була надрукована стаття М. Драгоманова “Словянські оповідання про пожер