Історичний портрет Михайла Драгоманова
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
твування власної дитини”, де подано загальну характеристику словесності, її виникнення, розвитку і суспільної ролі.
Михайло Петрович зробив спробу систематизувати органічний звязок легенд, показати ідеї зближення і обєднання цих творів у різних народів.
Також у “Збірнику фольклору, науки та літератури” була опублікована легенда “Словянське оповідання про народини Костянтина Великого”. Своєрідні трактування, прагнення до точності характеристик, невеликі відступи від звичайної інтерпретації дозволяють М. Драгоманову зберегти стиль невимушеної наукової розповіді при характеристиці цієї біблійної легенди. Найбільшою глибиною аналізу відзначається праця вченого “Словянські переробки Едіпової історії”, в якій перед читачем розгортається широка панорама улюблених біблійних релігійний сюжетів. Драгоманов хотів простежити точки зіткнення між народами, їх легендами, піснями тощо.
Фольклористична діяльність Михайла Драгоманова була своєрідним показником політичних, громадських орієнтацій народу, відповідності тих чи інших соціальних проектів. Погляди на волю і неволю, сімейні й майнові взаємини, на товариські спілки, на всю сферу діяльності людини, які у західноєвропейських країнах були закріплені у конституційних деклараціях, в практиці українського селянства фіксувалось передусім у фольклорі. Простежуючи звязок вірувань, переказів свого народу з аналогічними віруваннями, переказами інших народів, вчений обґрунтував загальнолюдський, загальноцивілізаційний характер багатьох таких уявлень, зрощеність історії одного народу в багатьох моментах з минулим, особливо культурним минулим, своїх близьких і далеких сусідів. Фольклористична спадщина ще раз підтвердила наскільки різнобічною і талановитою людиною був Михайло Драгоманов.
Висновки
Михайло Петрович Драгоманов був видатною, складною і суперечливою постаттю. Людина європейської освіти і широких демократичних поглядів, публіцист та історик, філософ і етнограф, літературознавець і фольклорист, громадський діяч ось грані цієї обдарованої особистості. Громадська діяльність і творча спадщина вченого забезпечили йому особливе місце в історії суспільно-політичної і правової думки не тільки в Україні. Його можна назвати творцем своєрідної конституціоналістичної теорії, палким прихильником збагачення вітчизняної політики й права цінностями світового досвіду. М.Драгоманова можна вважати засновником національної політології, істориком політичних вчень. Саме він створив нарисні праці про розвиток політичних ідей у країнах Західної Європи, всебічно розглянувши теорію освіченого абсолютизму, лібералізму, і, запозичивши ряд основних прогресивних положень із декількох напрямків, подав концентроване обґрунтування своєї конституційно-правової доктрини.
Іван Крипякевич вважав Драгоманова провідним українським етнографом. І мав рацію, хоча пріоритетною цариною наукових уподобань Михайла Драгоманова була українська етнографія і фольклористика. Він є фундатором вільної української преси й політичної публіцистики другої половини минулого століття, і саме він, чи не найбільше зробив для закладання на Україні початків українського партійно-політичного руху на європейських засадах. Але, насамперед, у Драгоманова є чимало цінного в розумінні природи й витоків національного питання на Україні, перспективних спроб сформулювати програму мирного поступового розвитку всіх етносів, що знайшли свою історичну долю на спільній з українцями землі.
У своїй більш як тридцятирічній науково-публіцистичній діяльності М.Драгоманов часто звертався до проблем національних громад на Україні. При цьому він використовував наукові здобутки історії та етнографії, збагачував їх власними знахідками й досвідом Європи й Північної Америки.
Сила історичного методу М. Драгоманова втому, що вчений і публіцист умів органічно сприймати в єдності конкретного історичного процесу загальне і осібне, національне і вселюдське, індивідуальне й суспільне у їх найтіснішому взаємозвязку.
Михайло Драгоманов жваво цікавився релігійним життям в Україні. Його думки щодо розбудови української церкви не втратили актуальності й тепер.
Роль М. Драгоманова у розвитку історичної науки визначається його величезною спадщиною, методом досліджень (згадати хоча б те, що вчений використовував фольклорний матеріал як джерело вивчення історії громадських ідей в Україні), надзвичайно активною і різнобічною суспільно-політичною діяльністю, яка залишається взірцем служіння Україні, а сам він належить до тих, хто стали славою української землі.
Ми дуже шануємо Михайла Драгоманова, але мало знаємо і ще менше розуміємо. Для багатьох своїх сучасників та й для потомків Драгоманов залишався великою загадкою. Але ми повинні памятати про його надзвичайний внесок в нашу науку і культуру, досліджувати його обємний доробок. І якщо розвиток нашої національної науки піде вперед, я вважаю, що нам вдасться розкрити всі загадки цієї небуденної і величної та водночас дуже суперечливої постаті, яка вклала в українське суспільне життя минулого століття стільки бурхливої пристрасті і творчого ферменту, що після Драгоманова український народ, врешті, почав виходити на шлях розвитку новітньої нації. Адже своїми працями, думками та ідеями М. Драгоманов спричинив перелам у поглядах та світогляді українців. За словами Івана Франка, він “великий прапор з багатьма китицями ідей та думок”, а сума тих думок і з