Зовнішня політика Німеччини в 30-х рр. ХХ ст.
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
ю (оборона від нападу з повітря), вбити клин у її відносини із Францією.
Одночасно англійський уряд повідомив про намір послати в Берлін для переговорів міністра закордонних справ Саймона. Уперше за 60 років міністр закордонних справ Англії відвідав Берлін.
У середині липня 1935 р. в зал засідання англійського адміралтейства в Лондоні запросили німецьку делегацію на чолі з послом для особливих доручень Ріббентропом. На одному з перших засідань Ріббентроп, керуючись вказівками фюрера, виклав вимоги рейха. Німеччина претендувала, щоб її флот по своїй моці був не менш однієї третини англійського. Саймон покинув засідання.
Безпосереднім тлом для англо-німецьких переговорів була велика промова Гітлера, з якою він виступив 21 травня. „ Фюрер клявся, що бажає жити у мирі із західними державами, саму думку про війну він відкидає, тому що війна безглузда, даремна, жахлива. Германія врочисто визнала свої границі із Францією як остаточні, уклала пакт про ненапад з Польщею й не має на меті втручатися у внутрішні справи Австрії, приєднувати її. Вона згодна буде навіть повернутись в Лігу Націй, коли усунуть нерівність, створену Версальським договором. Плюс Німеччина буде строго дотримуватись територіальних постанов Версальського договору й Люкарнських угод ”. [19 ].
Не дивно після цього, що, незважаючи на зухвалу поведінку Ріббентропа, англо-німецька морська угода дуже швидко 18 червня 1935 р. була підписана. Вона задовольняла всі вимоги гітлерівців. Англія погодилася в порушенні Версальського договору на створення рейхом військово-морського флоту, рівного 35% флоту Британської імперії; щодо підводного флоту була встановлена ще більш зручна для Німеччини пропорція 45%. При цьому передбачалося, що у випадку „виняткових”, на її думку, обставин Німеччина має право, попередньо інформувавши про це англійський уряд, побудувати підводний флот рівний британському. Тоннаж флоту, дозволеного Німеччині за згодою, був настільки великий, що його створення завантажило б німецькій верфі щонайменше на 10 років.
Уряд Болдуїна, підписуючи цю угода, розраховував, що споруджуваний німецький флот буде знаряддям Німеччини для війни проти СРСР на Балтиці. „ Безпосереднім результатом його буде те, - говорив Черчілль 22 червня 1935р., - що тоннаж німецького флоту з кожним днем наближатиметься до таких розмірів, які забезпечать йому повне панування на Балтійському морі, і дуже незабаром одне з перешкод на шляху до європейської війни поступово почне зникати. Що ж стосується положення на Середземному морі, то мені здається, нас очікує сильне серйозне ускладнення ” [ 11;19 ].
Черчілль і слідом за ним англійська історіографія стверджують, що Англія нібито не була належним чином підготовлена до Другої світової війни у військовому плані. Навряд чи це твердження повною мірою відповідає істині. Відомо, що військові витрати Англії в другій половині 30-х років були досить значними, що виготовлення озброєння й спорядження для збройних сил досягло великого розміру.
Англія була утягнена в безглузду політичну гру в цифри й слова із приводу німецького потенціалу й того, що вважати паритетом. Більш того, британський уряд поступився ініціативою Гітлерові, чия раптова заява в березні 1935 р. про те, що Німеччина вже випередила Британію, повалило Уайт Хол у сумяття. Англія виявилася втягненою в гонку озброєнь, у яку вступила занадто пізно.
Англійський уряд прагнув укласти двосторонню англо-німецьку угоду. Для цього він був готовий надати довгострокові позики, домовитися про розмежування сфер впливу й ринків збуту. Курс на змову з Гітлером особливо активізувався після приходу до влади Н. Чемберлена. У листопаді 1937р. британський премєр направив в Німеччину свого найближчого співробітника лорда Галіфакса. Запис бесіди Галіфакса з Гітлером в Оберзальцберзі 19 листопада 1937р. свідчить, що уряд Чемберлена був готовий надати Німеччині „волю рук у Східній Європі”, але за умови, що Німеччина пообіцяє здійснювати перекроювання політичної карти Європи у свою користь мирним шляхом і поступово. Під цим малося на увазі, що Гітлер зобовяжеться погоджувати з Англією свої загарбницькі задуми по відношенню до Австрії, Чехословаччини і Данцига.
Незабаром після цієї бесіди Галіфакса з Гітлером англійський уряд запросив в Лондон французького премєр-міністра Шотана й міністра закордонних справ Дельбоса. Останнім було заявлено, що підтримка, яку Франція має падати Чехословаччині за пактом про взаємодопомогу, виходить далеко за межі того, що схвалюється в Англії. Таким чином, уряд Чемберлена почав натискати на Францію з метою її відмови від зобовязань по пакту про взаємодопомогу із Чехословаччиною. У Лондоні не без підстав вважали, що пакти про взаємодопомогу, які мала Чехословаччина із Францією й СРСР, зміцнювали її міжнародні позиції й тому уряд Чемберлена проводив тактику, спрямовану на підрив цих пактів.
Напередодні Другої світової світи проводилась політика пособництва гітлерівській агресії в Європі, яка мала на меті не тільки „умиротворити” Гітлера й направити агресію фашистської Німеччини на схід, але й домогтися ізоляції Радянського Союзу. Насправді ж ця політика тільки допомагала Німеччині укріпити свої позиції на арені міжнародних відносин.
29 вересня 1938 р. була скликана так звана Мюнхенська конференція. На цій конференції Даладье й Чемберлен без участі представників Чехословаччини підписали договір з Гітлером і Муссоліні. По Мюнхенській згоді Гітлер домігся здійснення всіх ?/p>