Зовнішня політика Німеччини в 30-х рр. ХХ ст.
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
вих переговорів щодо торгово-економічних питаннь веде свого роду гру, і що СРСР у таких розвагах брати участь не збирається.
Проте , 3 серпня 1939 року Риббентроп у бесіді з Астаховим заявив, що між СРСР і Німеччиною немає недозволених питань і запропонував підписати радянсько-німецький протокол. Усе ще розраховуючи на можливість домогтися успіху в переговорах з Англією і Францією, Радянський уряд відкинув цю пропозицію.
Але після того як переговори з Англією і Францією зайшли в глухий кут унаслідок їхнього небажання співпрацювати із СРСР, після надходження зведень про таємні переговори між Німеччиною й Англією, Радянський уряд переконався в повній неможливості домогтися ефективної співпраці з західними державами в організації спільної відсічі фашистському агресору. 15 серпня в Москву прийшла телеграма, у якій німецький уряд просив прийняти в Москві міністра закордонних справ для переговорів, але радянський уряд сподівався на успіх у переговорах з Англією і Францією і тому не прореагировав на цю телеграму. 20 серпня пішов новий запит з Берліна по цьому ж питанню.
У сформованій обстановці уряд СРСР прийняв тоді рішення - дати згоду на приїзд Риббентропа для ведення переговорів, що завершилися 23 серпня підписанням радянсько-німецького договору про ненапад. Риббентроп прибув у Москву 23 серпня на літаку. Перша бесіда в Кремлеві почалася о 15.30. Вона тривала три години і продовжилася ввечері. Задовго до півночі відбулося підписання пакту про ненапад і секретного протоколу, що визначив долю Польщі, Прибалтійських держав і Бессарабії. Його висновок на якийсь час рятував СРСР від погрози війни без союзників і давав час для зміцнення оборони країни. Радянський уряд погодився укласти цей договір лише після того, як остаточно зясувалося небажання Англії і Франції зробити разом зі СРСР відсіч гітлерівської агресії. Договір, дія якого була розраховано на 10 років, набирав сили негайно. Договір супроводжував секретний протокол, що розмежовав сфери впливу сторін у Східній Європі: у радянській сфері виявилися Естонія, Фінляндія, Бессарабія; у німецькій - Литва. Доля Польської Держави була обійдена мовчанням, але при будь-якому розкладі білоруські й українські території, включені в її склад по Ризькому мирному договорі 1920 року, повинні були після військового вторгнення Німеччини в Польщу відійти до СРСР.
Ще 22 серпня 1939р. Гітлер заявив на секретній нараді з командуючими військами вермахту: „Супротивник ще сподівався, що Росія після завоювання нами Польщі виступить як наш ворог. Але вони не врахували моєї здатності приймати рішення. Наші супротивники - дрібні хробаки ” [ 10;234 ]. Можна зробити висновок, що Німеччина вбачала тепер свого головного ворога в країнах Заходу. Тобто Гітлер зрозумів, що СРСР поки що не по зубах Німеччині.
Не можна казати, що Гітлер взагалі більше не дивився у своїх планах на Схід. Просто покищо був не час і не місце. Про його наміри свідчить співвідношення Німецьких і Радянських збройних сил на передодні війни ( див. додаток № 1 ).
У цілому супротивник перевершував радянські війська:
- по кількості особового складу - у 1,8рази;
- по бойових літаках нового типу - у 3,2 рази;
- по знаряддях і мінометам - у 1.25 рази.
Хоч в додатку видно, що літаків, танків в Німеччині було менше, але вони були новішими і сучаснішими.
Гітлер був впевнений, що війна із Польщею буде тягнутися не більше кількох тижнів. В іншому випадку він „ віддавав би наказ про підписання союзу не із СРСР, а із Англією ” [ 10;235 ]. Це свідчить про те, що для Гітлера не мало ніякого принципіального значення з ким підписувати союз. Він робив так, як йому було зручно та вигідно зараз.
Ще одною цікавою обставиною є той факт, що Гітлер вважав Сталіна важкохворою людиною, якій залишилось не так багато часу. Після смерті Сталіна він розраховував з легкістю прибрати до своїх рук російські землі.
Сталін, в свою чергу при підписанні пакту про ненапад розумів, що Гітлер веде подвійну гру і так висловився з цього приводу: „ Розумієте, тут іде гра, хто кого перехитрить, хто кого обманить ” [10;235 ].
Таким чином, для Німеччини СРСР у 30-х рр. ХХ ст. виступав, по-перше, як великий ресурс земельного та життєвого простору; по-друге, як міцна воєнна держава, яка може стати на шляху Німеччини до європейської гегемонії. Протягом 30-х рр. ХХст. Прагнення Німеччини не змінювались, але мінялися методи на шляху до цілі.
Розділ ІІ Політика Німеччини по відношенню до країн Західної Європи
Метою німецької політики було збереження й збільшення німецької расової спільноти, що нараховувала 85 мільйонів чоловік, що з них чимало проживало в Австрії й Чехословаччині. Гітлер розумів, щоб досягти територіального врегулювання, тобто щоб анексувати Австрію й Судетську область, треба бути готовим до опору. „Німецька політика повинна враховувати своїх двох непримиренних ворогів Англію й Францію, які сприймають присутність могутнього німецького колосся в центрі Європи як рану в боці; вони будуть опиратися новому росту німецької моці в Європі” [ 5;181 ]. Гітлера поки що не цікавили колонії. Він чекав, поки Англія зазнає труднощів зі своїми володіннями, з Ірландією, Індією, зайде в конфлікт із Японією й Італією. Хоча англійці нібито й не прийняли фюрера всерйоз, Гітлер не приховував своїх загарбницьких задумів. І хоча держави заходу сподівались направити агресію Німеччини на Схід, але курс „Дренг нах остен” аж ніяк не виключав розгортання агресивних воєн і на Заході.
„ Нам