Зовнішня політика Німеччини в 30-х рр. ХХ ст.
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?убєктом, якого єдина мета - знищення свого партнера” [ 19 ].
Під германізацією Росії Гітлер розумів германізацію лише землі, а не людей. Очевидно, заселення німцями величезних російських просторів припускає попереднє їхнє очищення від росіян: вища раса не повинна забруднювати свою кров спілкуванням з нижчої. Яким образом позбутися від словянського населення на цих величезних просторах, прямо не говориться. Древні германці, наприклад, очищали свої землі від словянських старожилів поголовним знищенням населення за допомогою меча і вогню. Третє царство, імовірно, зуміє застосувати більш сучасні способи, - скажемо, гази і бактерії.
З приходом Гітлера до влади в плани Німеччини не входив союз із СРСР. Німецький уряд вважав, що більшовицький уряд несоюзноспроможний.
Свої міркування з приводу зовнішньої політики Гітлер супроводжує коротким "Політичним заповітом Німецької Нації" .
От цей заповіт:
„ Ніколи не допускайте виникнення двох континентальних держав у Європі. Кожну спробу створити поруч з Німеччиною другу військову державу, чи хоча б державу, здатну стати такою, розглядайте як напад на Німеччину і вважайте, що Німеччина в такому випадку має не тільки право, але й обовязок усіма способами, включаючи збройну силу, перешкодити утворенню такої держави, а якщо воно уже виникло, - то розтрощіти його.
Піклуйтеся про те, щоб сила нашого народу спиралася не на колонії, а на територію нашої батьківщини в Європі. Не вважайте Імперію зміцнілої доти , поки вона не в змозі представити кожному нащадку нашого народу власної ділянки землі; і це - на сторіччя. Ніколи не забувайте, що найсвящєнішим правом на цьому світі є право на землю, і найсвящєнішою жертвою є кров, що проливається за цю землю” [ 3;93 ].
Після ознайомлення з цим заповітом видно, що він стосувався СРСР. Можна зробити висновок, що окрім як ресурсу життєвого простору Німеччина вбачала в СРСР ще й ворога, який в майбутньому міг стати на заваді здійснення плану континентальної гегемонії Німеччини.
На одному з передвиборних мітингів на початку березня, Гітлер не тільки, як звичайно, громив комунізм, але також допустив різкий випад на адресу Радянського Союзу: „краще бути в Німеччині у вязниці, - заявив він, - ніж там на волі” [ 19 ]. Цей випад, природно, викликав гострі коментарі радянської преси і формальний протест радянського полпреда в Берліні перед міністром закордонних справ. У своїй парламентській декларації 23 березня Гітлер щодо германо-радянської проблеми підкреслив, що його уряд має намір дотримуватися дружньої політики по відношенню до СРСР. Це було обумовлено тим, що Гітлер був ще не готовий розірвати стосунки із СРСР.
На початку травня була ратифікована угода сторін про продовження берлінського договору. Литвинов і німецький посол у Москві фон Дирксен обмінялися відповідними документами.
Установлена раппальским трактатом 1922 року база мирних і навіть дружніх германо-радянських відносин обумовлена вагомими обєктивними факторами, економічними і політичними. Не так легко ці фактори змінити. За десять років між обома країнами встигли налагодитися тісні взаємні звязки, розрив яких болісно відгукнувся б не тільки на СРСР, але і на Німеччині. Впливові шари німецької буржуазії були зацікавлені в діловому контакті з радянським ринком. У керівних колах рейхстагу також було чимало прихильників германо-радянського зближення. Характерно, що і серед націонал-соціалістських лідерів зовнішньо-політична концепція Гітлера не зустрічала одностайного схвалення, чого і сам він не приховував.
В 1939р.,коли Гітлеру довелося вирішувати, хто із супротивників слабкіше, з ким війна менш небезпечна, виявилось, що Німеччина готова воювати з ким завгодно, тільки не з СРСР. Саме з цієї причини Гітлер вирішив передивитися свою політику по відношенню до СРСР.
Перші конкретні ознаки прагнення до розрядки у відношеннях проявилися восени 1938р., коли ситуація, що утворилася стала не виносною. В обох сторін виникло відчуття, що необхідно шукати вихід, бо в іншому випадку воєнного зіткнення не уникнути. На основі цього факту в жовтні 1938р. між графом Шуленбургом та Литвиновим була досягнута домовленість про те, що преса та радіо в майбутньому мають утримуватися від прямих нападів на глав обох держав.
В другий раз світ затомував подих 19 грудня 1938р., коли було підписано торгівельна згода між Німеччиною та СРСР.
У напруженій до межі політичній обстановці навесні і влітку 1939 року почалися і проходили переговори по економічним, а потім і по політичним питанням. Німецький уряд у 1939 році ясно усвідомлював небезпеку війни проти Радянського Союзу. Німецький уряд ще на початку 1939 року запропонував СРСР укласти торгову угоду. 17 травня 1939 року пройшла зустріч міністра закордонних справ Німеччини Шнурре з повірником у справах СРСР у Німеччині Г.А. Астаховим, на якій вони обговорювали питання поліпшення радянсько-німецьких відносин.
У той час Радянський уряд не вважав за можливе через напруженість політичної обстановки у відносинах між СРСР і Німеччиною вести переговори про розширення торгово-економічних звязків між обома країнами. На цю обставину народний комісар іноземних справ указав німецькому послу 20 травня 1939 року. Він відзначив, що економічні переговори з Німеччиною останнім часом починалися кілька разів, але виявлялися безрезультатними. Це дало для Радянського уряду привід заявити німецькій стороні, що в нього створюється враження, що німецький уряд замість діло