Загальна характеристика права iнтелектуальноСЧ власностi
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
Загальна характеристика права iнтелектуальноСЧ власностi
План
1. Поняття та сутнiсть права iнтелектуальноСЧ власностi
2. ОбСФкти та субСФкти права iнтелектуальноСЧ власностi
3. Охорона права iнтелектуальноСЧ власностi
Список викристаноСЧ лiтератури
1. Поняття та сутнiсть права iнтелектуальноСЧ власностi
Термiн "власнiсть" щодо результатiв творчоСЧ дiяльностi у законодавствi i спецiальнiй лiтературi використовуСФться уже давно. Наведенi вище приклади iз патентного закону ФранцiСЧ (1791 р.) i закону штату Масачусетс США (1789 p.) свiдчать про те, що результати творчоСЧ дiяльностi уже в тi часи визнавалися обСФктами власностi i, отже, права власностi.
Термiн i поняття "iнтелектуальна власнiсть" виникли порiвняно недавно. Проте у спецiальнiй лiтературi поняття "власнiсть" i "iнтелектуальна власнiсть" використовуються як однозначнi. Можна вважати, що походження термiна "iнтелектуальна власнiсть повязано з французьким законодавством кiнця XVIII ст. Це поняття склалося пiд впливом французьких фiлософiв-просвiтителiв. Про-прiСФтарна теорiя права на творчi результати найбiльшого поширення набула в XIX ст. Ця теорiя уже спочатку СЧСЧ появи пiддавалася i пiддаСФться зараз гострiй критицi. Суть цiСФСЧ критики зводиться в основному до того, що результати творчоСЧ дiяльностi не можуть бути обСФктами права власностi. Проте термiн "iнтелектуальна власнiсть" широко використовуСФться й зараз. Найчастiше його розумiють як збiрне поняття.
Поняття "iнтелектуальна власнiсть" маСФ принаймнi два основних значення: як цивiльно-правовий iнститут i як сукупнiсть субСФктивних прав творця на результат його творчоСЧ дiяльностi.
Право iнтелектуальноСЧ власностi у зазначеннi цивiльно-правового iнституту це сукупнiсть правових норм, що регулюють суспiльнi вiдносини у сферi створення, оформлення, використання й охорони результатiв iнтелектуальноСЧ дiяльностi людей. СубСФктивне право iнтелектуальноСЧ власностi це право його субСФкта на володiння, користування i розпорядження належним йому вiдповiдно до закону результатом iнтелектуальноСЧ дiяльностi. [3]
Отже, змiст права iнтелектуальноСЧ власностi ми визначаСФмо так, як вiн визначаСФться для звичайного права власностi. Змiст правомочностей звичайного права власностi залежить вiд обСФкта власностi. Так, право власностi на землю, безумовно, вiдрiзняСФться вiд права власностi на шкарпетки. Але повернемося до змiсту права iнтелектуальноСЧ власностi.
Вище пiдкреслювалось, що власник результату творчостi може ним володiти i володiСФ так само, як i звичайний власник. Але особливiсть обСФкта iнтелектуальноСЧ власностi полягаСФ в тому, що вiн маСФ здатнiсть до тиражування i його копiСФю можуть володiти третi особи, яким належить право власностi на носiй результату iнтелектуальноСЧ дiяльностi. "асники зазначених носiСЧв володiють результатом iнтелектуальноСЧ власностi вiд iменi власника цього результату. Як вiдомо, володiння може бути також двох видiв володiння фактичного володiльця чи власника i похiдне володiння, що здiйснюСФться вiд iменi власника третiми особами.
Щодо творiв науки, лiтератури i мистецтва, то до СЧхнього оприлюднення (опублiкування, публiчного виконання, публiчного показу, публiчноСЧ демонстрацiСЧ, публiчного сповiщення тощо) володiння здiйснюСФться СЧхнiми авторами. Нiхто iнший цими творами без дозволу автора володiти не може. Фактичне володiння здiйснюСФ сам автор твору. Пiсля опублiкування твору чи оприлюднення iншим способом вiдповiдно до його здатностi до тиражування право володiння на копiСЧ цього твору переходить до невизначеного кола iнших осiб. Але СЧх володiння це володiння похiдне, яке СЧм передаСФ автор чи його правонаступник шляхом видачi дозволу на опублiкування чи iнше доведення твору до широкого загалу. В усiх iнших випадках володiння твором буде неправомiрним.
Результати технiчноСЧ творчостi перебувають у виключному володiннi авторiв зазначених результатiв до СЧх квалiфiкацiСЧ вiдповiдним державним органом в УкраСЧнi Державним департаментом iнтелектуальноСЧ власностi, утвореним Указом Президента УкраСЧни "Про змiни у структурi центральних органiв вищоСЧ виконавчоСЧ влади" вiд 15 грудня 1999 р. у складi Мiнiстерства освiти i науки УкраСЧни. Пiсля квалiфiкацiСЧ пропозицiСЧ як винаходу, промислового зразка чи будь-якого iншого результату складаСФться патентний опис цього результату, що стаСФ загальнодоступним. Описом будь-якого результату технiчноСЧ творчостi за невелику винагороду (збiр) в принципi може володiти будь-яка особа. Це також буде похiдне володiння сутнiстю самого технiчного рiшення, що здiйснюСФться вiд iменi автора чи його правонаступникiв. При цьому варто пiдкреслити, що володiти зазначеним рiшенням можна, а використовувати лише за дозволом автора чи його правонаступникiв.
Проте i серед технiчних рiшень СФ такi, якими володiСФ виключно сам його автор. Йдеться про секрети виробництва (ноу-хау). Пiд ноу-хау слiд розумiти знання та досвiд науково-технiчного, виробничого, органiзацiйного, фiнансового, торговельного чи iншого характеру, що, як правило, не СФ загальновiдомими i придатнi для використання в будь-якiй сферi дiяльностi. Проте СФ й iншi думки. Наприклад, В. М. Брижко до ноу-хау вiдносить "гiпотези, iдеСЧ, факти та iншi неохороноспроможнi обСФкти, що мають наукове i технiчне значенн