Загальна характеристика права iнтелектуальноСЧ власностi
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
я".
Ноу-хау не СФ загальновiдомим, якщо змiст його не розкритий для невизначеного кола осiб настiльки, що iснуСФ можливiсть його самостiйного використання. Отже, володiльцем цiСФСЧ iнформацiСЧ СФ завжди сам автор зазначеного секрету виробництва. Вiн також може передавати його третiм особам i тодi вони здiйснюють володiння вiд iменi автора.
Серед сумiжних прав невiддiльним СФ виконавська дiяльнiсть, якою володiСФ виключно сам виконавець. Майстернiсть виконавця, в якiй проявляСФться його iндивiдуальнiсть, художнiй рiвень, мистецький хист тощо як обСФкт права, може бути у володiннi лише самого виконавця, третi особи можуть володiти матерiальними носiями, на яких зафiксоване виконання.
Перелiк видiв виконавськоСЧ дiяльностi, наведений у ст. 1 Закону УкраСЧни "Про авторське право i сумiжнi права", свiдчить, що iснуСФ досить широке коло обСФктiв iнтелектуальноСЧ власностi, володiння якими здiйснюСФ сам власник цих обСФктiв. Що стосуСФться iнших видiв сумiжних прав прав розробникiв фонограм, вiдеограм, теле- i радiопрограм, то знову-таки володiльцями вироблених фонограм, вiдеограм чи теле- i радiопрограм СФ СЧхнi автори. РЖншi особи можуть володiти матерiальними носiями фонограм, вiдеограм чи програм лише з дозволу СЧхнiх виробникiв чи авторiв. У ст. 40 Закону УкраСЧни "Про авторське право i сумiжнi права" проголошуСФться, що виробники фонограм i виробники вiдеограм мають виключне право дозволяти чи забороняти СЧхнСФ вiдтворення та розповсюдження. У ст. 41 цього Закону також зазначаСФться, що органiзацiСЧ мовлення мають виключне право дозволяти чи забороняти публiчне сповiщення своСЧх програм шляхом СЧх трансляцiСЧ i ретрансляцiСЧ, фiксацiСЧ на матерiальному носiСЧ, вiдтворення своСЧх передач тощо.
Нарештi, в офiцiйних документах ВсесвiтньоСЧ органiзацiСЧ iнтелектуальноСЧ власностi вживаСФться термiн "володiння авторським правом". Володiльцем авторського права, стверджуСФться в цих документах, на твiр, принаймнi з початку його створення, СФ його творець, тобто автор твору. [5]
З наведеного, на нашу думку, можна зробити висновок, що твори лiтератури, науки i мистецтва, а також обСФкти промисловоСЧ власностi можуть бути у фактичному володiннi автора. Автор позбавляСФться свого володiння лише тодi, коли твiр гине, тобто перестаСФ iснувати фiзично, або вiн уступаСФ його iншим особам. На нашу думку, автор зберiгаСФ за собою володiння навiть тодi, коли твiр, матерiалiзований у певному носiСЧ, переходить до третiх осiб. Скульптура, картина, фотографiя та iншi подiбнi твори, якщо власниками СЧх СФ iншi особи, iдеСЧ, символи, бачення, свiтогляд, закладенi в цих творах, завжди залишаються й у власностi, й у володiннi СЧх авторiв.
Право користування обСФктами права iнтелектуальноСЧ власностi також належить власнику цього обСФкта чи його правонаступникам. Воно полягаСФ в тому, що субСФкт цього права маСФ законну пiдставу вилучати iз належного йому результату iнтелектуальноСЧ дiяльностi всi кориснi якостi, що може дати людинi цей результат. Якщо йдеться про лiтературнi чи художнi твори, то СЧх, як правило, можуть використовувати шляхом випуску у свiт, розмноження i в такий спосiб одержувати прибуток. Автор твору чи його правонаступники можуть також видавати дозвiл лiцензiю на використання зазначених творiв iншими особами. Якщо ж йдеться про результати технiчноСЧ творчостi, то СЧх також можуть використовувати або сам автор цього досягнення, або спадкоСФмцi, або за лiцензiСФю автора iншi особи. Використання винаходу чи iнших результатiв технiчноСЧ творчостi здiйснюСФться, як правило, шляхом впровадження СЧх у виробництво.
Внаслiдок такого впровадження ефективнiсть виробництва зростаСФ i приносить певний прибуток власнику зазначеного результату. Безумовно, використання обСФктiв iнтелектуальноСЧ власностi може мати мiiе в будь-який iнший доцiльний спосiб, що не суперечить чинному законодавству.
Слiд пiдкреслити, що за загальним правилом люди творять для того, щоб полегшити своСФ життя. Природа надiлила ту чи iншу фiзичну особу талантом, здатнiстю створювати iнтелектуальнi цiнностi.
В умовах ринковоСЧ економiки навряд чи знайдуться такi люди, якi б створювали зазначенi цiнностi лише заради власного задоволення. Вони СЧх створюють для того, аби шляхом СЧх використання одержати певний прибуток. Прагнення людини здобути собi грошi шляхом створення iнтелектуальноСЧ цiнностi i в такий спосiб полiпшити своСФ особисте життя чи життя своСЧх близьких слiд визнати нормальним явищем i нiкому не спаде на думку такi дiСЧ засуджувати.
Зрозумiло, що способи використання обСФктiв iнтелектуальноСЧ власностi зумовлюСФться характером самого обСФкта (книга, винахiд, селекцiйне досягнення тощо), а також доцiльнiстю.
У ст. 15 Закону УкраСЧни "Про авторське право i сумiжнi права" зазначаСФться, що автору або iншiй особi, яка маСФ авторське право, належать виключнi права на використання твору в будь-якiй формi i будь-яким способом. Автор маСФ право дозволяти або забороняти використовувати твiр третiм особам рiзними способами, що не суперечать чинному законодавству. Зазначена стаття мiстить широкий перелiк способiв, якими можна використати твiр. Проте й тут широке коло обСФктiв лiтературноСЧ i художньоСЧ творчостi зумовлюСФ рiзноманiтнiсть способiв СЧх використання. Твори скульптури, архiтектури, образотворчого мистецтва, пластичнi та iншi подiбнi твори можуть використовуватися шляхом копiювання, фотографування, експонування на виставках тощо. Одним iз поширених способiв вико