Загальна характеристика права iнтелектуальноСЧ власностi
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?ми самими правами. Мiж правами зазначених субСФктiв не помiтно iстотноСЧ вiдмiнностi.
Саме цим пояснюСФться та обставина, що в рiзних правових системах свiту права на обСФкти iнтелектуальноСЧ дiяльностi визначаються по-рiзному. У Великiй БританiСЧ, РЖспанiСЧ, ПортугалiСЧ, ФранцiСЧ, ФРН, ЯпонiСЧ, США та деяких iнших краСЧнах результати iнтелектуальноСЧ дiяльностi визнаються обСФктами права власностi. В АвстрiСЧ, БельгiСЧ, ГрецiСЧ, Нiдерландах, Скандинавських краСЧнах, ШвейцарiСЧ, РДгиптi та у деяких iнших краСЧнах цi самi результати визнаються обСФктами виключного права на використання.
Проте аналiз передусiм патентного законодавства зазначених краСЧн, як однiСФСЧ, так i iншоСЧ групи, свiдчить, що субСФкти i права власностi, i виключного права на використання мають такi ж самi права. Отже, правовий режим цих узагальнених понять зумовлюСФться скорiше певними традицiями, менталiтетом тощо. Що стосуСФться законодавства УкраСЧни про iнтелектуальну власнiсть, то воно мiстить певнi розбiжностi у визначеннi цих понять. Однi закони визнають право власностi на обСФкти науково-технiчноСЧ творчостi (закони УкраСЧни "Про охорону прав на винаходи i кориснi моделi", "Про охорону прав на промисловi зразки", "Про охорону прав на знаки для товарiв i послуг" та iн.), iншi тiльки виключне право на використання. Безумовно, така розбiжнiсть в однiй правовiй системi неприпустима. Вона маСФ бути усунена шляхом визнання права власностi на всi результати iнтелектуальноСЧ дiяльностi без винятку. Цей висновок можна обгрунтувати.
По-перше, для творчого загалу не зовсiм зрозумiла позицiя законодавця, яка не визнаСФ права власностi на те, який створено тим чи iншим автором. Не зрозумiло, чому чоботар, який пошив собi чоботи, СФ СЧх власником, столяр, який зробив стола, СФ його власником, а письменник, який написав твiр, художник, який написав картину, не визнаються власниками свого творiння. Тим бiльше, що законодавець УкраСЧни вже став на шлях визнання результатiв iнтелектуальноСЧ дiяльностi обСФктами права власностi (статтi 13 i 41 Закону УкраСЧни "Про власнiсть").
По-друге, кожний громадянин, не вдаючись до юридичних тонкощiв, досить чiтко уявляСФ, що таке право власностi на рiч чи майно, що належить йому. Будь-який автор також глибоко переконаний у тому, що його твiр належить йому i нiкому бiльше. Його не цiкавлять тi юридичнi положення, що визнають за ним лише будь-яке виключне право на використання. Вiн добре знаСФ: те, що вiн створив, це його. Вiн може ним розпоряджатися на свiй розсуд. Проте вiн не уявляСФ, що таке виключне право на використання i чим воно вiдрiзняСФться вiд права власностi. Усвiдомлення будь-яким автором того, що результат його творчоСЧ дiяльностi СФ його власнiстю настiльки усталена реальнiсть, що з нею не рахуватися не можна. Ця правова дiйснiсть значною мiрою дiстала адекватне вiдображення у чинному законодавствi, але ще не повнiстю.
По-третСФ, визнання права власностi на результати творчоСЧ дiяльностi буде стимулювати подальшу активiзацiю лiтераторiв та iнших митцiв на створення нових творiв науки, лiтератури i мистецтва. Автори старшого поколiння ще якось погоджувалися з тим, що створене ними не СФ СЧх власнiстю, але той самий твiр нiби й не належав нiкому iншому. Твiр був нiбито нiчий. Але ж така невизначенiсть не може довго продовжуватися. Сучасний автор буде почуватися бiльш впевнено перед видавцем, якщо вiн буде усвiдомлений того, що створений ним твiр це його власнiсть i вiн маСФ право робити з ним те, що i будь-який iнший власник майна.
Не може вважатися нормальним, коли праця письменника оцiнюСФться сумою, якоСЧ ледве вистачаСФ, щоб оплатити послуги друкарки. Прийде час, коли праця авторiв буде оцiнена суспiльством належним чином, i тодi видавець буде "кланятись" авторовi, а не навпаки, як зараз. [2]
Зазначену проблему певною мiрою розвязав новий Цивiльний кодекс УкраСЧни, який вказав на результати iнтелектуальноСЧ творчоСЧ дiяльностi права iнтелектуальноСЧ власностi, вiдмовившись вiд термiна "виключне право на використання".
2. ОбСФкти та субСФкти права iнтелектуальноСЧ власностi
Для зручностi всi обСФкти подiленi на три групи: обСФкти промисловоСЧ власностi, нетрадицiйнi обСФкти iнтелектуальноСЧ власностi, обСФкти авторського права i сумiжних прав.
Розглянемо обСФкти промисловоСЧ власностi.
Винахiд (корисна модель) - це результат iнтелектуальноСЧ дiяльностi людини в будь-якiй сферi технологiСЧ. Винахiд (корисна модель) може бути секретним, якщо мiстить iнформацiю, вiднесену до державноСЧ таСФмницi. Якщо винахiд (корисна модель) створений працiвником у звязку з виконанням службових обовязкiв чи за дорученням роботодавця за умови, що трудовим договором не передбачено iнше, або з використанням досвiду, виробничих знань, секретiв виробництва i обладнання роботодавця, то вiн вважаСФться службовим винаходом (корисною моделлю).
Промисловий зразок - це результат творчоСЧ дiяльностi людини у галузi художнього конструювання.
Пiд торговельною маркою розумiють позначення, за яким товари i послуги одних осiб вiдрiзняються вiд товарiв i послуг iнших осiб.
Географiчне зазначення - це назва географiчного мiiя, яке вживаСФться для позначення товару, що походить iз цього географiчного мiiя та маСФ певнi якостi, репутацiю або iншi характеристики, в основному зумовленi характерними для даного географiчного мiiя природними умовами чи людським фактором або поСФднанням цих природних умов i людського фа?/p>