Етика Ф. Нiцше
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
ий", що адже зневажаСФться на кожному кроцi, а тому гроша ламаного не коштуСФ.
5. От отут i починаСФться "арифметика", про яку так багато говорить ДостоСФвський як у пiдготовчих роботах до "Злочину й покарання", так й у текстi самого роману. Моя "вища" (самоособиста) правда зiштовхуСФться iз загальнолюдськими "правденками", i я прикидаю, якою мiрою можу принести СЧх у жертву, облагодiявши цiСФю цiною людство.
"Менi треба було довiдатися тодi, i скорiше довiдатися, чи воша я, як всi, або людина? Чи зможу я переступити або не смогу! Чи насмiлюся нагнутися й взяти чи нi? Чи тварина я тремтяча або право маю..."
От вона, та приголомшлива глибина моральноСЧ рефлексiСЧ, що залишилася недоступною трубодурам НiцшеанськоСЧ "Надлюдини", що намагалися обрядити в пишну тогу "благодiйника людства". От вона, щира, а не пiдроблена iнтелектуальна совiснiсть, якоСЧ нiколи не могли досягти нi Нiцше, нi Сартр, що бажали представити себе СФдино послiдовними борцями проти "дурноСЧ вiри" ("нечистоСЧ совiстi") у Х1Х и ХХ сторiччях. У свiтлi iнтелектуальноСЧ совiсностi ( не плутати з Нiцшеанською "iнтелектуальною чеснiстю": це - СЧСЧ антипод!) ДостоСФвського стаСФ зовсiм очевидним: знаменитi "метафiзичнi досвiди", якi роблять екзистенцiалiстичне "я" з метою твердження "абсолютностi" своСФСЧ "волi", це завжди, на сам-те справi здiйснюванi цим "я" не над самим собою, а над "iншим": експериментую над "iншим", щоб зрозумiти, "хто я СФ".
Так тренуються "вищi натури", "добродiСЧ майбутнього", "законодавцi й установлювачi людства", привчаючись установлювати розходження мiж - неодмiнно генiальним - "я" й - обовязково бездарним - "iншим", звикаючи дивитися на цього останнього як на матерiал iсторiСЧ, обСФкт рiзноманiтних iмпровiзацiй нi чим не детермiнованоСЧ екзистенцiСЧ.
ВИСНОВОК
У навчаннi Нiцше, як у будь-якому серйозному морально фiлософському дослiдженнi, СФ багато цiнного для нашого часу. Насамперед, це яскрава критика мiщанства. Нiхто до й пiсля Нiцше з такою прозорливiстю не змiг передбачати всю небезпеку суспiльства маленьких, сiрих, покiрних людей.
Це, крiм того, неприйняття соцiальноСЧ системи, побудованоСЧ або на безмiрному пiдпорядкуваннi якоСЧ-небудь однiСФСЧ iдеологiСЧ, або на принципах утилiтаризму й прагматизму, де знецiнене головне - особистiсть, СЧСЧ iндивiдуальнiсть i неповторнiсть. Це iдея пiднесення людини, подолання всього дрiбязкового, повсякденного, незначного для життя. Багато категорiй морального навчання Нiцше ввiйшли у фiлолофсько-етичну науку й у нашу повсякденну мову: "переоцiнка цiнностей", "Надлюдина", тобто "яким занадто багато"; "людське, занадто людське"; мораль "по ту сторону добра й зла".
У радянськiй фiлософськiй науцi iснувала одна вiдповiдь на питання про гуманнiсть навчання Нiцше - негативний. Безумовно, навчання Нiцше суперечливо, тому й не може бути оцiнене як тiльки негативне або тiльки позитивне. Нiцше змушуСФ думати, порiвнювати, мiркувати.
Головною позитивною цiннiстю морального навчання Нiцше, без сумнiву, СФ iдея пiднесення людини. Нiцше з повним правом можна було б назвати дослiдником антропологiчного методу у фiлософiСЧ. У своСЧх моральних оцiнках вiн прагнув iти вiд iндивiда. Причому сам iндивiд розглядався СЧм як що нескiнченно стаСФ цiннiсть, як процес, як невичерпнiсть. По Нiцше, людство - це цiлiснiсть, що проявляСФться через розходження. Але абсолютизацiя неординарностi приводила Нiцше до парадоксальних висновкiв. Втiм, будь-яка абсолютизацiя приведе до крайностей й у пiзнаннi й, що всього сумнiше, у соцiально моральнiй практицi.
Одним з аспектiв фiлософського навчання Нiцше СФ критика християнськоСЧ моралi. Вiдзначимо, що тут Нiцше займав досить оригiнальну позицiю. Вiн уважав, що релiгiя формуСФ залежну, несамостiйну свiдомiсть, смиреннiсть, несвободу людини. Для Нiцше релiгiя стала символом залежного "нещасного" свiдомостi.
Звичайно ж, змiст i практику християнського навчання не можна звести до подiбного його тлумачення. Але проте ця точка зору нiмецького мислителя дуже актуальна сьогоднi. Досить розповсюдженим СФ думка про те, що чи релiгiя не СФдина моральна рятiвниця РосiСЧ: тiльки вона здатна дати людинi справжнiй пiдйом духу; тiльки вона "скрiплюСФ нацiСЧ"; вона "найбiльш дiючий засiб масового виховання моралi", тому що вона "даСФ загальнодоступне подання про понаднацiональний абсолют, без якого мораль не iснуСФ". Важко сказати, що бiльше в цьому визнаннi: або потреби в "понаднацiональному абсолютi", або поблажливоСЧ турботи про людину з "маси", що тiльки завдяки релiгiСЧ зможе стати моральним? Нiцше вiрив у можливостi самоСЧ людини - СФдиного творця й самого себе, i своСФСЧ iсторiСЧ.
ЛРЖТЕРАТУРА
1. Нiцше Ф. По ту сторону добра й зла; до генеалогiСЧ моралi. А. МиколаСФва, Е. Воронцова, В. Вейнштока. - Мн.:БСФларусь,1992.-335с.
2. Ф.Нiцше, З.Фрейд, Э.Фромм, А.Камю, Ж.П.Сартр. Сутiнки богiв /Пiд ред. А.Яколева:переклад.-М:Политиздат,1989.-398с.
3. Нiцше Ф. Твiр в 2 т. /Пер. с ньому; Пiд ред.К.Сваскян.-М:Думка,1990.-820с.(т.1),829с.(т.2)
4. В.ВересаСФв. Живе життя: про ДостоСФвського, про Толстого, Аполлон i Дiонiс (про Нiцше). - М:Политиздат,1991.-336с.
5. Ф.Нiцше. Так говорив Заратустра. Книга для всiх i нi для кого. - М:Интербук,1990.-301с.
6. Давидов Ю.Н. Етика любовi й метафiзика свавiлля: проблеми моральноСЧ фiлософiСЧ. - М:Мол.Гвардiя,1987.-317с.
7. Галеви Данiель. Життя Фр.Нiцше.