Етика Ф. Нiцше
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
й може в кого-небудь бути велика мета, то вона напевно важливiше благополуччя ближнього. Справа не в любовi до ближнього; поваги й поклонiння гiднi лише кращi, а кращi - це найбiльш сильнi. Крiм того, альтруСЧзм СФ не що iнше, як егоСЧзм, але тiльки егоСЧзм слабкого. Не бачить Нiцше яких-небудь достоСЧнств й у принципу милосердя - воно СФ порожня витрата енергiСЧ на слабкi й що вироджуються. Вимогою життя СФ не порятунок i навiть не допомога слабким. Гаслом, гiдним справжнього життя, повинен бути: "Падаючого пiдштовхни!". Те ж й у випадку iз принципом суспiльного блага - тiльки великi iндивiдуальностi мають цiннiсть. Що стосуСФться маси, то вона може становити iнтерес або як копiя великого, або як сила, що пручаСФться йому, або як знаряддя в його руках.
Крiм усього iншого, пануюча мораль, уважаСФ Нiцше, базуСФться на помилковiй психологiСЧ, а це значить, вона не почитаСФ й не може почитати природних iнстинктiв, прирiкаючи тим самим людей на проходження принципам, несумiсним з СЧхньою природою. Вона говорить про альтруСЧстичнi вчинки, волю волi, моральному порядку, але на дiлi нiчого подiбного немаСФ й бути не може. РД тiльки неправда. але найбiльша шкода пануючоСЧ моралi полягаСФ в тому, що вона культивуСФ посереднiсть i тим самим руйнуСФ СФдине коштовне - життя.
СвоСФю головною заслугою Нiцше вважаСФ те, що вiн почав i здiйснив переоцiнку всiх цiнностей: все те, що звичайно зiзнаСФться коштовним, насправдi не маСФ нiчого загального зi справжньою цiннiстю. Потрiбно все поставити на своСЧ мiiя - на мiiе цiнностей мнимих поставити щирi цiнностi. У цiй переоцiнцi цiнностей, власне кажучи своСФму складовоСЧ властиво фiлософiю Нiцше, вiн прагне встати "по ту сторону добра й зла". Звичайна мораль, скiльки б не була вона розвитий i складноСЧ, завжди укладена в рамки, протилежнi сторони якоСЧ складають уявлення про добро й зло. РЗхнiми межами вичерпуються всi форми iснуючих моральних вiдносин. Що стосуСФться Нiцше, те вiдповiдно до його думки мораль, обмежена цими рамками СФ неправда. Справжня людина повинен будувати все своСФ життя в просторi, границi якого пролягають не там, де перебуваСФ добро й зло пануючоСЧ моралi. Саме в цьому змiстi Нiцше називаСФ себе iмморалiстом.
Однак чи можлива в принципi точка зору абсолютного iмморалiзму? Зрозумiло, мова йде не про окремi вчинки, що суперечать вимогам суспiльноСЧ моралi, не про злочинцiв у звичайному змiстi, а про моралi як системi поглядiв, подань, приписань, вимог i т.п. РЖз цього погляду те, що проголошуСФ Нiцше, так сказати, зрушенi, поставленi на незвичне мiiе цi самi рамки. Точнiше кажучи, у нього прийнятий iнший критерiй добра й зла.
Отже, у порiвняннi з попередньою традицiСФю позицiя Нiцше характеризуСФться тим, що якщо вся СФвропейська фiлософська традицiя претендувала на створення або перебудову етики, не зазiхаючи при цьому на саме мораль, те Нiцше претендуСФ на створення не тiльки новоСЧ або пiдновленоСЧ системи етики, але й новоСЧ моралi. Жоден з фiлософiв минулого - нi Платон, нi Аристотель, нi Августин Блаженний, нi Фома Аквiнський, нi Кант - не заходив настiльки далеко: кожний з них претендував на створення новоСЧ етики як фiлософiСЧ моралi, але не самоСЧ моралi. РЖншими словами вони прагнули концептуатувати мораль свого часу, виявити СЧСЧ основнi риси, фундаментальнi основоположення й показати наслiдку, що випливають iз них.
Проголошена Нiцше мораль своСЧм фундаментом маСФ життя як першу й абсолютну цiннiсть. Вiдповiдно СЧСЧ рушiйний механiзм включаСФ не тiльки мiркування й осмислення, скiльки iнстинктивнi реакцiСЧ. РЖнстинкти цього роду в найбiльшiй мерi розвиненi в Надлюдини - створеного фiлософiСФю Нiцше iдеалу людини. Його ще немаСФ в реальностi. Станом його появи служать тi одиницi, начебто самого Нiцше, якi живуть життям провiсникiв.
2.3 "Чи тварина я тремтяча або право маю... ". Теорiя Раскольнiкова у творi Ф.М. ДостоСФвського "Злочин i покарання"
Розходження мiж Нiцшеанськими установками й глибоко моральним пафосом, що споконвiчно одушевляСФ бiльшу росiянку лiтературу в рiшеннi тiСФСЧ ж проблеми зявляСФться особливо разючим, коли звертаСФмося до роману ДостоСФвського "Злочин i покарання".
От вони - основнi елементи аналiзованоСЧ "парадигми, кожний з яких висвiчуСФ особливий аспект свiдомостi iндивiда, що бажаСФ затвердити себе в якостi "Надлюдини", що перебуваСФ "по ту сторону" моральних норм i моральних законiв, значимих, за його переконанням, лише для "звичайних" людей, але аж нiяк не для "незвичайних":
1. Передумова свiдомостi цього типу - всi те ж переконання на рахунок цiлковитоСЧ вiдсутностi "вищоСЧ правди", що виникаСФ побачивши несправедливостей, що дiються навколо, i посилюване особистими негодами й негараздами; iнакше кажучи, висновок про те, що "правди немаСФ - i вище", робиться на основi констатацiСЧ факту вiдсутностi СЧСЧ "на землi".
2. Звiдси прагнення затвердити цю "правду" самому, так сказати, на свiй страх i ризик, i стало бути - як свою власну, самоособисту правду; "мою" правду я хочу запропонувати замiсть вiдсутньоСЧ - як на землi, так i на небi.
3. Але як тiльки я починаю мiркувати про те, як би менi ощасливити людство, затвердивши серед людей мою правду, я зауважую, що деяка правда меж людьми все-таки знаходиться.
4. Отже, я приходжу до висновку, що, з одного боку, СФ я зi своСФю правдою (зрозумiло, вищоСЧ), а з iншого боку - "звичайнi" люди з СЧх деякими правденками, що не витримують, на мiй погляд, "строго логiчного" аналiзу, наприклад, теж саме "не уб