Етика Ф. Нiцше
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
ередженiсть думки на певних наукових питаннях негативно дiСФ на гостроту сприйняття розуму й у коренi кладуть свiй вiдбиток на фiлософське розумiння речей.
В 1869 р. пiсля поСЧздки по Нiмеччинi Нiцше починаСФ жити мiж Базилем i Трiбшеном, де живе Вагнер.
Вiйна перетворила його, i вiн вихваляСФ СЧСЧ: вона будить людську енергiю, тривожить заснулi розуми, вона змушуСФ шукати мети занадто жорстокого життя в iдеальному ладi, у царствi краси й почуття боргу.
З 1876 р. i все життя страждав тяжкими головними болями, вони виснажували його. 200 днiв у роцi проходили в моторошних стражданнях. Але це не було невропатологiСФю, як прийнято вважати. Його "Ранкова зоря" (1881), написана в станi неуявних фiзичних страждань, свiдчить про зрiлий розум. Твору Нiцше здебiльшого написанi у формi коротких фрагментiв, афоризмiв. Ця форма була СФдино можливою в подiбному станi.
У листопадi 1888 р., уже одержимий божевiллям, Нiцше намагався написати iсторiю свого життя.
Всi учнi покинули його: нiмецькi фiлологи оголосили його "людиною, що вмерла для науки".
У Нiцше немаСФ Бога, немаСФ батька, немаСФ вiри, немаСФ друзiв; вiн навмисно позбавив себе всякоСЧ пiдтримки, але всi таки не зiгнувся пiд вагою життя. Страждання виховують його волю й заплiднюють його думки.
Етика Нiцше тiсно повязана з його психологiСФю, з усiСФю його життям. На перший погляд ми бачимо прославляння зла, сили, жорстокостi.
Загиблий iнтелект урятувати було не можна.
Фрiдрiх Нiцше вмер у Веймарi, 25 серпня 1900 р.
2. Вчення Нiцше про надлюдину
2.1 "Так говорив Заратустра"
"КНИГА ДЛЯ ВСРЖХ РЖ НРЖ ДЛЯ КОГО" - так звучить пiдзаголовок "Заратустри" Нiцше. Такий коло справжнiх читачiв Нiцше й усього про нього.
"По ранках я пiднiмався по пiвденнiй гарнiй гористiй дорозi, у напрямку до Зоагли. Тут менi спало на думку весь початок Заратустри, навiть бiльш того - Заратустра сам, як тип, зявився менi..."
У десять тижнiв вiн закiнчуСФ свою поему. Це було нове й, якщо додержуватися генезису його думки, - захоплюючий витвiр; без сумнiву, СЧм був задуманий лiричний священний витвiр, основна частина якого повинна була дати iдею "Вiчного повернення". У першiй частинi Заратустри думка про "Вiчне повернення" ще не попадаСФться; у нiй Нiцше переслiдуСФ зовсiм iншу думку, думку про Надлюдину, символ сьогодення, що визначаСФ всi явища прогресу, обiцянцi можливого звiльнення вiд випадку й долi.
Заратустра СФ ознакою Надлюдини; це пророк благоСЧ звiстки. У своСЧй самiтностi вiн вiдкрив обiцянку щастя й несе цю обiцянку людям; iз благодiйною й мякою силою вiн пророкуСФ людям велике майбутнСФ в нагороду за велику працю; iншим часом Нiцше змусить його тримати бiльше суворi мовлення. Читаючи цю першу частину книги, не треба змiшувати його з тими, якi зявляться потiм: тодi тiльки можна оцiнити весь задум книги й всю мякiсть його мови. Чому Нiцше залишив думки про "Вiчне повернення" ? Вiн зрозумiв всю неможливiсть свiдомого й розумного настрою своСФСЧ гiпотези. Але це анiтрошки не зменшувало СЧСЧ лiричноСЧ цiнностi, для якоСЧ через рiк вiн зробив гарне застосування; але це, звичайно, не може пояснити появу зовсiм протилежноСЧ iдеСЧ. У глибинi самого себе вiн не переставав вiдчувати всю силу своСЧх колишнiх думок, але, не могти переносити всю жорстокiсть свого символу, вiн не мiг цiлком щиро запропонувати його людям i замiнив його iншим - Надлюдиною.
"Я не хочу починати життя спочатку. Звiдки найшлися б у мене сили винести це ? Створюючи Надлюдину й спрямовуючи на нього своСЧ погляди, чуючи, як вiн говорить "Так" життя, я, на жаль, сам пробував сказати так!"
Вiн хоче вiрити i йому вдаСФться ввiрувати в Надлюдину. Йому хочеться затвердитися в цiй надiСЧ; вона дуже пiдходить до змiсту його витвору. Нiцше хоче у своСЧй книзi показати людство, пробуджене до нового життя прославлянням своСФСЧ власноСЧ iстоти, чеснотами добровiльного обраних меншостей, що очищаСФ й обновляСФ свою кров. Чи вичерпуСФться на цьому все його завдання? Звичайно, немаСФ. Корiнь думок у Нiцше завжди мають важливе й вiддалене походження. Остання його воля полягаСФ в тiм, що вiн хоче визначити й направити дiяльнiсть людей: вiн хоче заснувати новi вдачi, указати пiдлеглим СЧхнього обовязку, сильним СЧхнiй борг й обсяг влади й вести все людство до вищого майбутнього.
Його бiльше не задовольняСФ думка про "Вiчне повернення"; вiн не хоче жити бранцем слiпоСЧ природи, його, навпаки, скоряСФ iдея про Надлюдину; у ньому вiн бачить принцип дiСЧ, надiю порятунку.
У чому полягаСФ змiст цiСФСЧ iдеСЧ? Це символ або реальна дiйснiсть? РЖлюзiя або надiя? Важко вiдповiсти на цi питання. У Нiцше надзвичайно рухливий i сприйнятливий розум; потужний порив його натхнення не даСФ йому нi часу, нi сили доводити свою думку до кiнця; i вiн iнодi не може ясно осмислити хвилюючих його iдей, i сам тлумачить СЧх по рiзному. РЖнодi Надлюдина представляСФться йому цiлком можливою дiйснiстю, але iнодi здаСФться, що вiн зневажаСФ всяким точним викладом своСФСЧ думки i його iдея робиться тодi тiльки лiричною фантазiСФю, якою вiн бавиться для того, щоб збудити нижчi шари людства. Але це iлюзiя й iлюзiя корисна, доброчинна. Вiн тодi любив часто повторювати виречення Шiллера: "Май смiливiсть мрiяти й брехати". Нам здаСФться, що, головним чином, Надлюдина мрiйлива неправда поета - лiрика. Кожен iснуючий вид маСФ своСЧ границi, яких вiн не може переступити; Нiцше знаСФ це й пише саме про це.
Робота дуже важка; Нiцше мало був пристосований до сприйняття