Етика Ф. Нiцше
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
якоСЧ-небудь певноСЧ надiСЧ, i часто душа його обурювалася тим завданням, що вiн собi ставив. Пiд враженням туги й озлоблення вiн писав сторiнки, якi потiм йому доводилося уважно перечитувати, виправляти або зовсiм викреслювати. Вiн ненавидiв цi годинники, коли злiсть доводила його до запаморочення й затемнювала в його свiдомостi кращоСЧ його думки. Тодi вiн призивав свого героя, Заратустру, цього завжди ясного, шляхетного пророка й шукав бiля нього пiдтримки й допомоги. На багатьох сторiнках його книги виднi слiди цих припадкiв розпачу. Заратустра говорив йому:
Боротьба iз самим собою була як i ранiше жорстокоСЧ, але Нiцше нi на хвилину не залишав своСФСЧ роботи. Вiн кiнчаСФ поему, що СФ тiльки початком iншоСЧ, бiльше великоСЧ поеми. Повернувшись у рiднi гори, Заратустра пiшов вiд людей, два рази йому треба ще спуститися до них i продиктувати СЧм скрижалi свого закону, але його слiв було досить для того, щоб можна було передбачати основнi форми людства, покiрного своСЧм обранцям. Людство роздiляСФться на три касти: нижню з них становив простий народ, якому залишаСФться його жалюгiдна вiра, над ним коштуСФ каста начальникiв, органiзаторiв i воСЧнiв, ще вище коштуСФ священна каста поетiв, творцiв iлюзiй i визначальних цiнностей.
Взагалi книга робить незвичайно ясне враження i СФ самою прекрасною перемогою генiя Нiцше. Вiн придушив у собi свiй смуток, книга його дихаСФ силою, але не брутальнiстю, але не несамовитiстю. Наприкiнцi лютого 1882 року Нiцше написав наступнi останнi сторiнки своСФСЧ поеми, якi, може бути, представляються самими прекрасними, самими релiгiйними, якi коли або були створенi натуралiстичною думкою:
Нiцше критикуСФ всi моральнi пiдвалини, що пiдтримували колишнСФ людство: вiн хоче знищити колишню мораль й установити свою. Чи довiдаСФмося, нарештi, цей новий Закон? Нiцше бариться вiдкрити нам його. "Властивостi Заратустри стають усе бiльше й бiльше видимими." Нiцше опановуСФ рiзкий i бурхливий настрiй, що вихваляСФ СЧм чеснота, що нi чим не замаскована сила, це дикий запал, що моральнi принципи завжди прагнули послабити, змiнити або назавжди перемогти. Нiцше вiддаСФться у владу цiСФСЧ захопливоСЧ його сили. Насправдi навiть зло маСФ своСФ майбутнСФ. "Ваша душа так далека вiд розумiння великого, що Надлюдина з його добротою буде для вас жахливий."
У цих словах СФ багато пихатостi, слова скорiше гарнi, чим сильнi, може бути, такий прийом доводить нам, що Нiцше трохи стиснуто у вираженнi своСФСЧ думки, вiн не наполягаСФ на прийняттi цього РДвангелiя зла й волiСФ вiдстрочити той скрутний момент, коли пророк проголосить свiй закон. Заратустра спочатку повинен закiнчити справа служителя правосуддя - знищити все слабке. Але якою зброСФю вiн повинен завдати удару? Нiцше повертаСФться до вигнаного СЧм з першоСЧ частини "Вiчному поверненню", i трохи змiнюСФ його змiст i застосування. Це вже бiльше не вправа розумового життя, не спроба внутрiшньоСЧ побудови; це молот, зброя морального тероризму, символ, що руйнуСФ всi мрiСЧ.
Витвiр цей великий по своСФму задумi, це буде СФвангелiСФ, що змусить забути РДвангелiСФ Христа. Вiд 1875 року до 1881 Ф.Нiцше дослiджував всi навчання моральностi й указав на СЧхню iлюзорну пiдставу, вона висловив своСФ розумiння свiту: це слiпий механiзм безупинно й безцiльно, що вертиться колесо, але тим часом, вiн хоче бути й пророком, хоче вчити про чесноти й про цiлях життя.
Але якi закони, якi скрижалi хоче диктувати Нiцше? Якi цiнностi вiн пiднiме, якi знецiнить? РД чи в нього право обирати й будувати будинок краси й чесноти якщо в природi пануСФ механiчний порядок? Це, звичайно, право поета, генiй якого, творець iлюзiй, пропонуСФ уявi людей ту або iншу любов або ненависть, те або iнше Добро й Зло.
Нехай зСФднають воСФдино дух i доброту всiх великих душ: i сукупно не були б вони в станi вимовити хоча б одне мовлення Заратустри. Великi тi сходи, по якiй вiн пiднiмаСФться й спускаСФться, вiн далi бачив, далi хотiв, далi мiг, чим який би те не була iнша людина. Вiн суперечить кожним словом, цей самий стверджуючий iз всiх розумiв, у ньому всi протилежностi звязанi в нову СФднiсть. Самi вищi й самi нижчi сили людськоСЧ натури, саме солодке, саме легковажне й найстрашнiше з безсмертною впевненiстю струменiють у нього з СФдиного джерела. До нього не знали, що таке глибина, що таке висота, ще менше знали, що таке iстина. НемаСФ жодного митi в цьому одкровеннi iстини, що було б уже передбачене, вгадано ким-небудь iз найбiльших. Не було мудростi, не було дослiдження душi, не було мистецтва говорити до Заратустри; найближче, саме повсякденне говорить тут про нечуванi речi. Саме могутня сила образiв, яка коли-небудь, iснувала, СФ злиденнiстю й iграшкою в порiвняннi iз цим поверненням мови до природи образностi. Тут у митi переборюСФться людина, поняття "Надлюдин" стаСФ тут вищою реальнiстю, - у нескiнченнiй далечiнi лежить тут усе, що називалося великим у людинi лежить нижче його. Про сполучення злостi й легкодумства й про усiм, що взагалi типово для типу Заратустри, нiколи нiхто ще не мрiяв як про iстотний елемент величi. Заратустра саме в цiй широчiнi простору, у цiй доступностi протирiччям почуваСФ себе найвищим проявом усього сущого, i коли почуСФ як вiн це визначаСФ, вiдмовляться вiд пошукiв йому рiвного.
"Падаючого - штовхни." Нiцше насамперед мав на увазi критиковi християнства, що вважав релiгiСФю слабких, принижених рабiв. Християнська релiгiя заперечуСФ волю мислення, самостiйнiсть дiй людини. Людина вiльна, а смиреннiсть СФ окови, якi надягаСФ на людей лицемiрна каста жерцiв зара