Етика Ф. Нiцше
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
ди досягнення власноСЧ влади. Висновок Нiцше: не скинення будуючи, що породжуСФ несвободу, а вiдродження iдеалу сильноСЧ й вiльноСЧ особистостi - iдеалу античностi й вiдродження, вiдмова вiд культу слабостi й приниженостi, покаяння, жертви й самопожертва, навязаноСЧ релiгiСФю лицемiрства. Фашистська iнтерпретацiя iдей Нiцше до крайностi спотворювала його думки, перетворювала мислителя в шовiнiста й людиноненависника, яким вiн не був. Провини фiлософа в такiй iнтерпретацiСЧ його праць нi, читач може переконатися в цьому, уважно прочитавши переклад "Антихристиянина". Нацизм у свiй час схопив за цi мiркування Нiцше, витлумачивши СЧх на свiй лад й оголосивши вiйну "слабким, а саме тим, кого варто було б поневолити або знищити заради процвiтання вищоСЧ раси.
2.2 "РЖдеал людини - надлюдина"
Людина маСФ мету усерединi себе; його цiль - це життя. От ця iдея абсолютноСЧ цiнностi людського життя власне кажучи зявилася тим гаслом, що поСФднуСФ всю творчiсть Нiцше. РЖз цим гаслом звязаний i Нiцшеанский iдеал людини - Надлюдина. Цей iдеал, за задумом Нiцше може бути реалiзований лише за умови, якщо людство повернеться до джерел своСФСЧ iсторiСЧ, коли бал життя будуть правити люди вищоСЧ раси - "хазяСЧ", люди, що представляють собою досконалiсть насамперед у бiологiчному вiдношеннi. Вони не будуть обтяженi нi побутовими, нi соцiальними, нi релiгiйними обмеженнями й забобонами й тому будуть абсолютно вiльнi.
Бiологiчно обумовленим, уважаСФ Нiцше, СФ все, що в людському гуртожитку вважаСФться добром, що становить для людей цiннiсть, включаючи й цiннiсть моральну. Вiдповiдно, немаСФ й бути не може обСФктивно обумовленоСЧ моралi. Кожний маСФ таку мораль, що у найбiльшiй мерi вiдповiдаСФ вимогам його життя: мораль одного виправдуСФ всi, до чого вiн прагне; мораль iншого робить його умиротвореним; мораль третього призиваСФ до помсти ворогам i т.д. Люди навiть можуть не усвiдомлювати, який насправдi джерело СЧхнiх моральних переконань i подань, але це не мiняСФ справи. Всякий маСФ той тип моралi, що найбiльше вiдповiдаСФ його природi.
Найбiльш iстотне розходження мiж людьми, на думку Нiцше, полягаСФ в тому, що деякi з них вiд природи слабкi, iншi сильнi знов-таки по природi. Вiдповiдно розрiзняСФться i СЧхня мораль. Сильнi ("хазяСЧ", по термiнологiСЧ Нiцше) цiнують особисте достоСЧнство, рiшучiсть, наполегливiсть, самовпевненiсть, непохитну волю й невичерпну енергiю в досягненнi поставленоСЧ мети. Слабкi ("раби" по тiй же термiнологiСЧ) цiнують те, що в бiльшiй мерi виражаСФться в СЧхнiй слабостi - спiвчуття, мякосердя, альтруСЧзм, i розважливiсть i т.п.
Нiколи хазяСЧ панували в життi. У них була своя мораль, своСЧ поняття й подання про добро й зло. Але згодом СЧх здолали раби, але перемогли вони не силою, а числом. Добром стало визнаватися те, що в бiльшiй мерi вiдповiдаСФ СЧхнiм iнтересам; мякосердя, любов до ближнього, покiрнiсть, доброта - всi цi i СЧм подiбнi якостi пiднятi до рiвня чесноти. В епоху пiсля повстання рабiв пануючоСЧ стало й продовжуСФ залишатися рабська мораль.
В оцiнцi пануючоСЧ моралi Нiцше хотiв зайняти безсторонню, науково обТСрунтовану, натуралiстичну поезiю. Вiн вiдзначав, що все йде так, як i повинне йти в умовах, коли раби приймають мораль рабiв. Одне отут погано: навiть хазяСЧ починають пiдкорятися цiСФСЧ моралi. Однак Нiцше не мiг утриматися на цiй обСФктивнiй, безстороннiй позицiСЧ, тому що вiдчував себе приналежноСЧ до раси хазяСЧв i визнавав СЧхню мораль не тiльки бiльше високоСЧ, але i СФдино гiдноСЧ цiСФСЧ назви. Релятивiстська етика з СЧСЧ тезою: "кожний маСФ той тип моралi, що пiдходить йому" виявляСФться тiльки зовнiшньою видимiстю. У СЧСЧ пiдставi лежить етика абсолютизму, вiдповiдно до якого правильноСЧ СФ тiльки одна мораль - мораль хазяСЧв.
Якщо спробувати пiдсумувати рiзнi розрiзненi оцiнки, данi Нiцше пануючоСЧ моралi, те, iмовiрно СЧх можна звести до деякого загального знаменника й виразити у виглядi наступних трьох претензiй. Пануюча мораль, на думку Нiцше, своСФю пiдставою маСФ припущення, по-перше, про загальну рiвнiсть; по-друге, про волю - кожний повинен бути вiльний у тiй мерi, у якiй вiн не зазiхаСФ на волю iнших; по-третСФ, про абсолютностi моральноСЧ цiнностi, що нiбито не вимагаСФ нiяких доказiв, оскiльки вона не засiб, а цiль.
Заснована на цих припущеннях мораль цiлком закономiрно мiстить у собi принципи справедливостi, альтруСЧзму або любовi до ближнього, жалю, милосердя, переваги духовних цiнностей над матерiальними, перевага суспiльного блага перед особистим i т.п.
Власна моральна позицiя Нiцше, позицiя хазяСЧна майже прямо протилежна пануючоСЧ в суспiльствi моралi. РЗСЧ нарiжними каменями служать: по-перше, цiннiсть життя в СЧСЧ бiологiчному змiстi - тiльки життя маСФ абсолютну цiннiсть i породжуСФ все те, що маСФ цiннiсть; по-друге, воля сильного - воля належить тiльки тому, хто маСФ досить сили, щоб завоювати й вiдстояти неСЧ; по-третСФ, нерiвнiсть - люди не рiвнi, вони лише краще або гiрше, залежно вiд того, скiльки життСФвоСЧ сили укладена в кожному з них. Природно, цим пiдвалинам вiдповiдають i принципи моралi. Справедливiсть у тiм видi, як неСЧ розумiСФ пануюча мораль СФ неправду. Щира справедливiсть, вважаСФ Нiцше, заснована аж нiяк не на рiвностi - кожен маСФ стiльки, скiльки заслуговуСФ, а заслуги його вимiряються кiлькiстю життя. Рiвнiсть - це ознака занепаду. Помилковим СФ й принцип корисностi - призначення життя складаСФться не в збiльшеннi добра. Саме життя СФ вище й найбiльше добро, i тiльки це маСФ значення. Неправдою СФ й принцип альтруСЧзму: якщо