Економічний та правовий зміст власності
Курсовой проект - Экономика
Другие курсовые по предмету Экономика
?ваних поведінкових норм перетворюються в акти раціонального економічного вибору.
"Повне" визначення права власності, яке до теперішнього часу стало хрестоматійним, було запропоновано англійським юристом А. Оноре. Воно включає 11 елементів: 1) право володіння, тобто виняткового фізичного контролю над річчю; 2) право користування, тобто особистого використання речі; 3) право керування, тобто вирішення, як і ким річ може бути використана; 4) право на дохід, тобто на блага, що виникають від попереднього особистого користування річчю або від дозволу іншим особам користуватися нею (іншими словами - право присвоєння); 5) право на "капітальну вартість" речі відчуження, що припускає право на, споживання, зміну або знищення речі; 6) право на безпеку, тобто імунітет від експропріації; 7) право на перехід речі в спадщину або за заповітом; 8) безстроковість; 9) заборона шкідливого використання, тобто обовязок утримуватися від використання речі шкідливим для інших способом; 10) відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість відібрання речі на сплату боргу; 11) залишковий характер, тобто очікування "природного" повернення переданих кому-небудь повноважень після закінчення строку передачі або у випадку втрати нею чинності по будь-якій іншій причині. [18]
Ці 11 елементів дають величезну кількість комбінацій. Однак, як вважає американський філософ Л. Беккер, не всі їхні сполучення заслуговують назви права власності. Такими можуть бути визнані право на "капітальну вартість" навіть узяте окремо.[19] Будь-яка пара з перших чотирьох елементів (право володіння, право користування, право керування й право на дохід) з додаванням до неї права на безпеку і т.д. У всякому разі один з перших пяти елементів обовязково повинен бути присутнім у звязуванні, яке могло б скласти право власності. Але навіть при цих застереженнях число осмислених сполучень виявляється рівним 1,5 тис., а якщо врахувати їхнє варіювання по субєктах і обєктах права, то розмаїття форм власності стає, за словами Л. Беккера, воістину "застрашливим". [20]
З погляду економістів-теоретиків прав власності (А. Алчян, Г. Демсец), такий підхід з жорстко проведеною границею між ситуаціями, де є право власності й де його вже немає, не цілком коректний. Право власності - це безперервний ряд, а не фіксована точка. [21]
Самим уразливим зі списку А. Оноре є девятий елемент - заборона шкідливого використання. Американський правознавець Дж. Уолдрон пропонує зовсім виключити його з повного визначення права власності, тому що загальні заборони не мають прямого відношення до майнового статусу речі: якщо для автомобілів існує обмеження швидкості, то його потрібно дотримувати незалежно від того, їде людина на своїй, позиченій або взятій напрокат машині. [22] Але це повернення йде врозріз із поданням про право власності як пучку прав. Навіть якщо якісь із прав не визнаються "правом власності" у повному розумінні слова, то це не означає, що вони не можуть відокремлюватися й належати кому-небудь у такому усіченому вигляді. Взявши напрокат або позичивши автомобіль, людина здобуває щонайменше право користування їм і, отже, обмеження швидкості звужує для нього обсяг цього права.
Розщеплення права власності на часткові права не є щось надзвичайне, а нормальна практика, і говорити на її підставі про ерозію приватної власності зовсім невиправдано. У дійсності, зрозуміло, мають місце процеси як обмеження, так і розщеплення права власності. І те, і інше вносить динамічний елемент у систему відносин власності. Але між ними є принципові розходження. По-перше, відокремлення окремих прав відбувається у формі двостороннього добровільного обміну, з ініціативи самих власників, тоді як обмеження накладають, як правило, державою в примусовому порядку. По-друге, процес розщеплення виражається просто в передачі права іншій особі, тоді як обмеження мають негативний характер: заборона держави на пересування на автомобілях понад визначену швидкість розповсюджується, строго говорячи, і на саму державу (в особі його представників).
- Форми власності
Питання про форми власності належить до найскладніших в економічній теорії.
При вивченні форм власності доводиться зіштовхуватися з відсутністю єдиної термінологічної бази у звязку із плутаниною в базисних поняттях. Такі форми власності, як загальнонародна, державна, суспільна, колективна сприймаються одними авторами як синоніми, іншими як різні поняття. Те ж саме й стосується понять індивідуальної, приватної, особистої власності. Для того щоб досягнути розуміння надалі, спробуємо спочатку визначити, що таке форма власності, за яким критерієм вона визначається, і які форми власності треба розрізняти між собою.
Форма власності стійка система економічних відносин і господарських звязків, що обумовлює сутність та механізм поєднання особи із засобами виробництва та іншими матеріальними і духовними цінностями.
Виходячи з такого визначення, виділимо наступні форми власності:
1. Класифікація форм власності по способу зєднання засобів виробництва з виробниками:
- общинна форма (виробники зєднуються із спільними засобами виробництва).
- рабовласницька форма (раб - чиясь власність і зєднується з не належними йому засобами виробництва).
- феодально-кріпосницька форма (селянин частково належить феодалу й зєднується як зі своїми, так і з не приналежними йому засобами виробництва).
- буржуазна форма (ос