Економічний та правовий зміст власності
Курсовой проект - Экономика
Другие курсовые по предмету Экономика
Відповідний "поверх розпорядження" надає певний ступінь компетенції для прийняття рішень як обовязкової умови здійснення відносин користувача. Безпосередній користувач (якщо він лише найманий робітник) розпоряджається обєктом користування тільки в межах безпосереднього виробництва, присвоєння корисних властивостей обєкта. Власник (субєктномонопольного користування) повністю розпоряджається обєктом у межах відтворного процесу в цілому. Власник, однак, не вправі приймати рішення про відчуження або ліквідність самого обєкта користування, так і результату виробництва. Тут ступінь його компетенції регулюється умовами орендного договору, і, отже, вимагає санкцій власника. Статус власника конституюється, таким чином, усією повнотою не тільки економічного користування, але й розпорядження обєкта користування й виробленого при його посередництві продукту.
- Теорія прав власності
Теорія прав власності оформилася в особливий розділ буржуазної політичної економії в 70-і роки. У цей час її розвиток триває вже не стільки як самостійної концепції з чітко обкресленими границями, скільки в якості методологічної й загальнотеоретичної основи трьох нових напрямків економічного аналізу - економіки права, нової економічної історії й теорії економічних організацій. Сімейство цих підходів позначається звичайно термінами " трансакційна економіка" і " неоінституціоналізм".
У витоків теорії прав власності стояли два відомі американські економісти - Р. Коуз та А. Алчян. Серед тих, хто брав активну участь у її наступній розробці, можна назвати Й. Барцеля, Л. де Алессі, Г. Демсеца, М. Йєнсена, Г.У. Меклінга, Д. Норта, Р. Познера, О. Уільямсона, Є. Фаму, Є. Фьюруботна, С. Чена. Приблизно до середини 70-х років теорія прав власності перебувала на периферії західної економічної думки. Потім на загальній хвилі консервативного зрушення інтерес до неї підсилився, направлення що виросли на її основі завоювали популярність і академічну респектабельність, про що свідчить поява спеціальних журналів по даній проблематиці ("Jourmal of Law and Economіcs", "Bell Journal of Economіcs", "Journal of Іnstіtutіonal and Theoretіcal Economіcs" та ін.). З початку 80-х років теорія прав власності, яка до того розроблювалася майже виключно зусиллями американських економістів, отримує широке розповсюдження в Західній Європі, особливо у ФРН. На жаль, у вітчизняній критичній літературі теорія не знайшла ніякого відображення.
Своєрідність підходу теорії прав власності розкривається вже в розгорнутому визначенні її центрального поняття. Права власності розуміються як санкціоновані поведінкові відносини між людьми, які виникають у звязку з існуванням благ і стосуються їхнього використання. Ці відносини визначають норми поведінки із приводу благ, які особа повинна дотримувати у своїх взаємодіях з іншими людьми або ж платити витрати через їхнє недотримання. Термін "благо" використовується в цьому випадку для позначення всього, що приносить людині корисність або задоволення. Таким чином, і цей пункт важливий, поняття прав власності в контексті нового підходу поширюється на всі рідкі блага. Воно охоплює повноваження як над матеріальними обєктами, так і над "правами людини" (право голосувати, друкувати і т.д.). В такому випадку пануюча в суспільстві система прав є сума економічних і соціальних відносин із приводу рідких ресурсів, вступивши в які окремі члени суспільства протистоять один одному. [14] Виділимо в цьому визначенні найважливіші моменти.
По-перше, в якості робітника використовується термін "право власності", а не "власність": не ресурс сам по собі є власністю, а пучок або частка прав по використанню ресурсу. Власність у первісному значенні цього слова належала тільки до права, титулу, інтересу, а ресурси могли називатися власністю не більше, ніж вони могли називатися правом, титулом або інтересом. [15]
По-друге, відносини власності трактуються як відносини між людьми, а не як відносини "людина/річ", тобто термін права власності описує відносини між людьми із приводу використання рідких речей, а не відносини між людьми й речами.[16]
По-третє, відносини власності виводяться із проблеми рідкості: "...без якої-небудь передумови рідкості безглуздо говорити про власність і справедливість". [17] Не зайво нагадати, що, такою ж була й позиція К. Маркса: коли на вищій фазі комуністичного суспільства буде вирішена проблема рідкості, тільки тоді стане можливий розподіл по потребах, відімре держава, остаточно зникнуть класові розходження.
По-четверте, трактування прав власності носить всеохоплюючий характер, вбираючи в себе як матеріальні, так і безтілесні обєкти. Права власності фіксують позицію людини стосовно використання рідких ресурсів будь-якого роду.
В-пятих, відносини власності розглядаються як санкціоновані суспільством, але не обовязково державою. Отже, вони можуть закріплюватися й охоронятися не тільки у вигляді законів і судових рішень, але й в вигляді неписаних правил, традицій, звичаїв, моральних норм.
В-шостих, правам власності приписується поведінкове значення - одні способи поведінки вони заохочують, інші придушують.
В-сьомих, несанкціоноване поводження також лишається в полі зору теорії. Економічно воно розуміється так, що заборони й обмеження не усувають нього, а діють як негативні стимули, підвищуючи повязані з ним витрати (у вигляді можливого покарання). І дотримання, і порушення санкціон?/p>