Економічний та правовий зміст власності
Курсовой проект - Экономика
Другие курсовые по предмету Экономика
льних субстанцій власності.
Отже, аж ніяк не всяке користування може бути субстанцією власності. Її сутності відповідає лише фактична монополізація обєкта, монопольне користування ім. Унікальність і не замінність власності для перспектив виробничого процесу складається в здійсненні субєктом монопольного користування безперервного відтворення в масштабах, що збільшуються, засобів і умов виробництва, нагромадженням речовинних умов останнього. Іншими словами, конституювання субєкта як монопольного користувача засобами й умовами виробництва, як власника здійснюється й відтворюється самим ходом виробничого процесу. Цим затверджується генезис власності з надр виробничого процесу, її статус як умови виробництва, його внутрішнього моменту. Власність, таким чином, споконвічно має економічну природу й не може зводитися до факту приналежності.
Власність народжується з необхідності нагромадження й реалізується в ньому. А оскільки в реальності нагромадження й користування становлять єдиний процес, остільки останній є форма реалізації власності. У ньому знаходять прояв взаємозалежна й взаємодіюча єдність відтворювальної функцій власника. Функціональна роль власності у виробництві визначена необхідністю збереження й збільшення речовинного субстрату власності, відтворення на його новій якісній основі й у зростаючих масштабах, тобто процесом виробничого нагромадження.
При цьому слід домовитися про можливість двоякого вживання терміна "нагромадження": у вузькому розумінні як умови розширеного відтворення й у широкому як перманентний процес перетворення певної частини продукту в елементи самого виробництва.[8] Це нагромадження в широкому змісті й зумовлює функціональну реалізацію власності, що виявляється емпірично в користуванні субєктом виробництва продуктами нагромадження. Поза користуванням нагромадження фіксується правом як юридична власність, будучи в цьому випадку економічною тільки потенційно.
Дослідження реального відтворювального процесу виявляє, однак, різні структурні рівні користування обєктами власності. Частина виробників користується обєктами (частіше засобами виробництва) як чужими, витягаючи й привласнюючи лише корисні якості, властивості обєкта. Інші виробники користуються монопольно аж до відчуження або знищення обєкта власності.
Історично й логічно виявляється трояке положення субєктів у процесі користування: немонопольне (просте) користування (наймані робітники, що здійснюють лише присвоєння корисних властивостей обєкта) обмежене монопольне користування (володіння, різні фонди оренди) і нарешті, монопольне користування, що виникає на основі нагромадження засобів виробництва певним субєктом у своїх економічних інтересах. Таким чином, не користування взагалі, а його певна, вища соціально-економічна форма, у межах якої існують усі відзначені вище структурні рівні користування, виступає сутнісним субстратом власності. Тому власність є соціально-економічною формою, що випливає з виробничого нагромадження, монопольного користування субєктами засобами виробництва. [1; 9]
У реальному відтворювальному процесі користування й нагромадження утворюють єдине ціле, яке й становить основу економічного присвоєння.
Дану структурно-функціональну характеристику власності необхідно доповнити аналізом категорії розпорядження, тим більше, що остання часто трактується як сутнісний момент власності.
Розпорядження є, однак, лише невідємна ланка господарського механізму реалізації власності. Це функціональна характеристика останньої, але не особлива форма присвоєння у відмінності від володіння й користування. Розпорядження має юридичний (вольовий) характер, припускаючи при цьому, як усякий юридичний факт, наявність реальної матеріальної підстави. Таким виступає відповідний рівень користування обєктом присвоєння. Таким чином, не вольове розпорядження безпосередньо представляє сутність власності, а реальне користування обєктом присвоєння за допомогою присвоєння конкретних економічних форм.
Розосередження розпорядження відповідно рівням користування здобуває, таким чином, найважливіше практичне значення. Розпорядження є іманентний механізм, що забезпечує вольові моменти, що виникають у ході цього процесу.
Уся повнота розпорядження як обєктом користування, так і виробленим з його допомогою і його за допомогою продуктом виробництва, належить лише монопольному користувачеві, який настільки ж монопольно розпоряджається аж до відчуження або знищення обєктів розпорядження. Професор Паризького університету Ш. Жид відрізняв, що "власність зявляється лише тоді, коли присвоєння відокремлюється від простого особистого користування багатствами; власником стає тоді, коли має право або тримати річ, не користуючись нею особисто, але забороняючи сторонній особі доторкатися до неї, або віддавати її в користування іншим це право безумовного розпорядження річчю". [10] "Земельна власність припускає монополію відомих осіб розпоряджатися певними ділянками землі як винятковим, тільки їм підлеглими сферами їхньої особистої волі," - зауважує стосовно до аналізу земельної власності К. Маркс.[11] Становить інтерес позиція, характерна для російських економістів початку століття: "…власність є право користування й розпорядження предметом обумовленим образом з тим тільки, щоб не робити з нього вживання, забороненого законами"[12, 118]