Економічний та правовий зміст власності
Курсовой проект - Экономика
Другие курсовые по предмету Экономика
ого права власності. Один з основоположників цієї концепції Дж. Локк формулював її суть у такий спосіб: "Кожна людина має деяку власність, що міститься його власній особистості, на яку ніхто, крім нього самого, не має ніяких прав". [2]
Подібна аргументація природи власності простежується в працях багатьох послідовників природно правової концепції. Більш пізній філософ П. Гольбах підкреслював, що "власність має свою основу в людській природі, але власність не однакова, тому що природа створила неоднаковими людей". І далі "… природна нерівність людей уможливлює рівність їх майна." [3].
У Г. Гегеля власність розглядається як "вкладання волі особи в річ". Воля людини лежить в основі власності, є її "перша субстанціональна основа". [4;13]
Категорії присвоєння виявляється, таким чином, багатоаспектною, що включає поряд з економічним і вольовий, юридичний аспект. Останній означає фіксування факту приналежності обєкта власності у відриві від процесуального, економічного буття власності. Певна приналежність обєкта реалізується у вольовому відношенні субєкта до обєкта власності. Саме ця юридична визначеність обєкта власності уможливлює підприємницьку активність, організацію виробництва, формування попиту на фактори виробництва і їх пропозицію, одержання прибутків власниками факторів виробництва і т.д., словом увесь процес суспільного виробництва, що означає вже відносини субєктів власності із приводу її обєктів.
Матеріальним змістом економічного виробничого присвоєння (у відмінності від вольового його аспекту) є процес реального користування матеріальними благами, у першу чергу засобами виробництва. Користування є реальний економічний процес витягу й присвоєння корисних властивостей обєкта власності в процесі фактичного користування ім.
Отже, функціональна характеристика власності підлягає визначенню через користування як реальний, матеріальний процес, який і є фактичним економічним присвоєнням. Саме процес реального користування конституює субєктів виробництва в якості таких. Інакше кажучи, поза процесом користування не може бути субєктів виробництва, тому що останні тією чи іншою мірою усі користуються обєктами власності.
Користування є природною властивістю людини, властивим йому в усі періоди історичного розвитку. Однак не всякий процес користування може бути сутнісною субстанцією власності. Для зясування цього моменту необхідно звернутися до характеристики генезису власності.
В економічній науці знайшло обґрунтування виділення присвоєння предметів природи як чисто біологічного, природного явища, обумовленого необхідністю задоволення першочергових потреб людини в їжі, житлі, воді, теплі й ін.[1]
Разом з тим виділяється присвоєння соціальне, для якого біологічне, зрозуміло, є вихідним і існуючим поряд із соціальним, але яке якісно відрізняється від біологічного присвоєння.
Присвоєння перестає бути чисто біологічним і здобуває соціальний характер з того моменту, коли корисність обєкта здобуває соціальну значимість. Нагромадження безлічі обєктів власності з біологічної точки зору даремно для людини, але із соціальної конституює його певний статус у якійсь формі людської спільності. Але при цьому необхідно виконання декількох основних умов.
Нагромадження обєкта присвоєння повинні мати певну суспільну корисність, яка й повідомляє їм економічну значимість. Крім того, обєктам повинна бути властивий достатній ступінь відносної рідкості, яка прямо пропорційна їхньої економічної значимості. Тільки із приводу таких обєктів можуть виникати стійкі суспільно-економічні відносини. Монополізація користування подібними обєктами присвоєння, повідомляючи певний соціальний статус користувачеві дає можливість монопольного присвоєння корисних властивостей обєктів користування. Задоволення зростаючих потреб індивіда як наслідок виниклого положення визначає перший момент, що конституює власника. Власником, монопольним користувачем обєктів власності, є індивід, що привласнює прибуток від експлуатації даного обєкта в ході суспільного виробництва.
Оскільки обєкт власності піддається зношуванню в міру його експлуатації або під дією сил природи, то підтримка вихідного ступеня його корисності й ліквідності стає найважливішим завданням монопольного користувача. Емпірично виявляється, що в міру збільшення корисності обєкта збільшується й прибуток, отриманий в ході його виробничого застосування, отже, зростає соціальна значимість обєкта. Так формується другий момент, що конституює власника: для нього необхідно безперервне нагромадження матеріального субстрату власності як обовязкова умова збереження монополії на користування обєктом власності.
Тому цілком справедливим представляється зазначення К. Менгера на те, що власність є єдино можливим знаряддям вирішення тих проблем, які навязані людському суспільству природою невідповідність між обєктом потреб і доступною кількістю благ, що перебувають у розпорядженні суспільства. [7] Логічно послідовний і висновок Менгера, що наводиться А. Гальчинским, про втрату економічної значимості власності у випадку зрівняння обсягу потреб і доступної кількості благ.
Категорія власності, таким чином, може виявитися граничною у випадку втрати обєктом власності статусу відносно (у порівнянні з потребою в ньому) рідкого. Це є характерним (поки) для нематеріа