Економічне вчення Б'юкенена
Информация - Экономика
Другие материалы по предмету Экономика
>
До того ж уряд повинен здійснити визначення функції соціальних втрат.
Функція соціальних втрат визначається на макрорівні як функція, що мінімізує втрати. Розглянемо її стосовно нашого прикладу. Нехай втрати суспільства прямо пропорційні квадрату відхилення цільового показника від його оптимального рівня. Це означає, що якщо відхилення зросте вдвічі, то втрати суспільства зростуть в чотири рази. Отже, якщо AQ відхилиться від AQ*, то втрати дорівнюють (AQ - AQ*)2. Якщо ж АР відхиляється від АР*, то втрати дорівнюють (АР - АР*)2. Загальні ж втрати (ЗВ) будуть дорівнювати сумі квадратів відхилень від бажаних значень цільових показників, тобто
У найзагальнішому вигляді втрати, повязані з неможливістю водночас реалізувати дві цілі, мають різну питому вагу. Наприклад:
Якщо ао > 1, то досягнення бажаного рівня інфляції є важливішим, ніж досягнення бажаного рівня виробництва. Якщо ао < 1, то важливим є завдання підтримання бажаного обсягу виробництва. Так, приміром, у нашому прикладі, головна мета знизити рівень інфляції до 0 і забезпечити незмінний обсяг виробництва (AQ = 0). Тоді функція втрат за умови, що по = 1, має вигляд:
Функція втрат є протилежною до функції корисності. Вона теж може бути зображена кривими байдужості (рис. 2).
Рис. 2. Функція соціальних втрат
На рис. 2 показано, що в точці С, де AQ = O, а АР = -4 , втрати суспільства дорівнюють нулю. Точка нульових втрат найбажаніша для суспільства. Точка С є центром для концентричних кіл, що показують різну величину суспільних втрат, повязаних з різним радіусом віддалення від цієї точки. Чим більші втрати, тим більшим буде радіус концентричного кола, описаного з найпривабливішої точки С як центра.
Отже, карта кривих байдужості представлена на рис. 2 є множиною концентричних кіл. Центр цих кіл точка досягнення цілей, визначених економічною політикою. Чим далі віддалене коло від центра, тим більша різниця між фактичними цільовими показниками і їх бажаним значення, тим більші втрати суспільства, повязані з цими відхиленнями.
Так, Ro< Ri < R2, а тому загальні суспільні втрати найменші за Ro, а найбільші за R2. Тому завданням економічної політики є досягнення кривої байдужості, розташованої найближче до точки беззбитковості (С).
Оптимальне політичне рішення зобразимо на рис. 3, ввівши до карти кривих байдужості бюджетне обмеження, яке позначимо прямою ВВ. Ця пряма показує межу багатьох допустимих значень інфляції і випуску.
Із рівняння (9а) випливає обмеження, згідно з яким зміни інфляції та випуску мають знаходитись вище прямої ВВ. Рівновага матиме місце в точці дотику прямої ВВ до кривої байдужості, розташованої найближче до центра (С) рис. 3.
Рис. 3. Рівновага в точці дотику кривої байдужості та прямої обмеження
На рис. 3 точка Е точка рівноваги. Тут функція втрат досягає свого мінімального значення серед множини допустимих значень.
Як показує рис. 3, в точці Е випуск скорочується (AQ < 0), а інфляція скоротиться менше ніж на 4 %, тобто вона не досягне загальнопланового нульового рівня. Це означає, що в цьому випадку суперечність між двома цілями через неможливість їх одночасної реалізації, з причини недостатності засобів (інструментів), спричиняє певні втрати обсягу випуску заради зменшення рівня інфляції.
Якби політики вирішили повністю реалізувати ціль, повязану з подоланням інфляції, то, як зрозуміло із рис. 3, економіка понесла б значно більші втрати обсягу випуску, які досягли б рівня AQ, що значно б збільшило загальні соціальні втрати.
Цей приклад показує важливість компромісів у економічній політиці.
Висновок
На основі сказаного можна зробити такі висновки:
по-перше, суспільство може мати досить багато цілей, але вони не мають висуватись водночас як цілі економічної політики;
по-друге, між цілями існує певна субординація, адже є цілі, які суперечать одна одній, або мають один інструмент реалізації і тому не можуть досягти свого оптимуму за одночасної реалізації;
по-третє, чітке розмежування функцій між ринком і державою зменшує кількість цілей державної політики, що, навіть за незмінної кількості інструментів, полегшує їх реалізацію;
по-четверте, при здійсненні економічної політики суперечливо впливають на цілі й самі інструменти.
Наприклад, держава має за мету досягти збільшення обсягу виробництва на AQ. Для цього з урахуванням мультиплікатора держава збільшує державні витрати (AG), завдяки чому зростає сукупний попит (AD), а також обсяг виробництва (Q) і доходу (У). Але разом з тим, збільшуючи державні витрати (G), держава мусить збільшити податки (Г), що зменшить споживчий попит домогосподарств (С) та інвестиційний попит підприємницького сектору (J), а отже, зменшить і сукупний попит (AD), обсяг виробництва (Q) і доходу (Y). Отже, теорія і практика здійснення економічної політики складні, суперечливі і потребують глибоких знань, виваженості та постійної готовності до змін.
Список використаних джерел
- Базилевич В.Д., Попов В.М., Базилевич К.С., ГражевськаН.І. Економічна теорія: політекономія. К.: Знання-Прес, 2008. 719 с.
- Білик В.О., Саблук П.Т. Економічна теорія. К.: ННЦ ІАЕ, 2004. 560с.
- Галушка З. ., Комарницький І.Ф., Нікіфоров П.О. Економічна теорія. Чернівці: Рута, 2007. 300с.
- Гальчинський А.С., Єщенко П.С. Економічна теорія. К.: Вища школа, 2007. 503c.
- Мочерний С.В. Економічна теорія. К.: Видавничий цен?/p>