Економічне вчення Б'юкенена
Информация - Экономика
Другие материалы по предмету Экономика
тулатах. Перший полягає в тому, що індивід дбає лише про свої власні інтереси (тобто є homo oeconomicus); другий - це трактування політичного процесу, за допомогою якого індивіди реалізують свої інтереси як різновиду обміну.
Однак постулатові індивідуалізму приділяється головне місце. "Першим і найбільш важливим припущенням, що забезпечує підстава для будь-якої щирої теорії демократії, є те, що поміщає джерела цінності винятково в самих індивідів". Політичні й інші інститути оцінюються відповідно до того, наскільки добре вони дозволяють індивідам переслідувати власні інтереси. Індивідуалізм, обраний Бюкененом як передумову аналізу, саме і дозволяє осмислити політичний процес як взаємовигідний обмін. Ідеалом є встановлення таких суспільних інститутів, що, подібно конкурентному ринкові, дозволять пренаступні індивідуальні інтереси одночасно забезпечувати і суспільні інтереси.
Помітимо, що саме ці методологічні основи економічного аналізу політичного процесу й утримувалися в роботі Вікселя. Як писав Бюкенен, "Віксель заслуговує загального визнання як основоположник сучасної теорії суспільного вибору, оскільки в його дисертації 1896 р. були присутні три найважливіших елементи, на яких базується ця теорія: методологічний індивідуалізм, концепція "людини економічного" (homo oeconomicus) і концепція політики як обміну".
Що є інтересами індивідів у суспільному виборі? Відповідь Бюкенена на це питання багато в чому збігається з традиційним: суспільні блага і приватні блага з зовнішніми ефектами, постачання яких через ринок приводять до худшого результату, чим їхнього постачання за допомогою того або іншого політичного процесу. Однак Бюкенен схильний розглядати держава в першу чергу як засіб реалізації суспільної згоди, вироблення правил, що забезпечують соціальна взаємодія з вигодою для кожного, а не як простого постачальника суспільних благ і коректора провалів ринку. У цьому виявляється той факт, що на відміну від багатьох колег по вивченню суспільного вибору він приділяє більше увагу нормативному аналізові держави[5,с.83].
Другий постулат (підхід до політики як взаємовигідному обмінові) не означає відсутності принципових відмінностей між політичним ринком і ринком приватних благ. На останньому вигоди від обміну з ростом числа учасників розподіляються усі з меншими витратами на торгівлю з приводу пропорцій розподілу цих вигод. Якщо у випадку двосторонньої монополії договірний процес по розділі цих вигод віднімає багато часу і сил, то на зовсім конкурентному ринку індивіди просто приймають ціни ринку як дані. Друга важлива властивість ринку приватних благ полягає в тім, що ринок тим ефективніше, чим вище рівень конкуренції, тобто чим більше число його учасників.
На відміну від ринків приватних благ політичний ринок, де рішення приймаються колективно, стає усе менш ефективним з ростом числа учасників. Так, політичне рішення може бути ефективним, якщо проти нього ніхто не стане заперечувати. Адже угоди на ринку приватних благ завжди є сугубо добровільне діяння, здійснюване неодмінно при "одноголосності" сторін. Це означає, що і політичне рішення, якщо воно претендує на ефективний результат, повинне прийматися одноголосно. Якщо ж число учасників угод на політичному ринку збільшується, то імовірність єдності скорочується практично до нуля, так само як і можливість установлення ефективного стану. До цього ж веде і підвищення мобільності населення, у той час як на ринках приватних благ воно підсилює конкуренцію і наближає них до ефективного стану.
Бюкенен підкреслює й інші розходження між політичним ринком і ринком приватних благ. На першому люди менше уваги приділяють "якості" вибору. Це звязано з тим, що при покупці продукту на приватному ринку людина одержує його напевно, а при голосуванні за кандидата, що обіцяє, допустимо, будівництво моста, міст не гарантований навіть у випадку перемоги цього кандидата на виборах. Ринок приватних благ має значно більш високу здатність до "точного настроювання", - людина може вибирати між численними різновидами одного блага, купувати різні блага в найрізноманітніших варіаціях одночасно. Політичний вибір же здійснюється з малого набору взаємовиключних альтернатив[1,с.89].
Перераховані переваги ринку приватних благ і недоліки політичного ринку і визначають схильність Бюкенена віддавати пальму першості приватному ринкові перед державою скрізь, де це можливо. Однак як бути там, де приватний ринок не працює або працює вкрай неефективно і потрібні колективні рішення?
Бюкенен запропонував своє бачення рішення цієї проблеми, що одержала пізніше назва "конституційної економіки". Для того щоб політичний механізм став по своїй ефективності подобою ринку зробленої конкуренції, всі індивіди повинні бути, по-перше, учасниками того самого контракту, і, по-друге, як уже відзначалося, цей контракт повинний бути укладений ними одноголосно. Цей контракт (суспільний договір) і був визначений як конституція.
Ця ідея одноголосності колективного рішення також була присутня у Вікселя. Оскільки Віксель розумів, що існують витрати досягнення одноголосного рішення, він пропонував приймати рішення кваліфікованою більшістю, що складає 90 % голосів. Однак, як тільки ми відходимо від одноголосності, відразу ж виникають дві проблеми. По-перше, політичне рішення свідомо буде не ефективним, тому що деякі члени співтовариства будуть змушені діяти усупереч своїм інтересам; по-друге, виникає