Економічне вчення Б'юкенена
Информация - Экономика
Другие материалы по предмету Экономика
?ова (фіскальна);
- грошово-кредитна;
- зовнішньоекономічна;
- соціальна (політика доходів).
Кожна із зазначених складових може розглядатись як інструмент (засіб) впливу на економіку з метою досягнення раніше визначених цілей.
Водночас кожна складова макроекономічної політики має свою структуру щодо інструментів (засобів) впливу.
Наприклад, фіскальна політика використовує такі інструменти:
- податкові ставки;
- податкові пільги;
- база оподаткування;
- режим оподаткування;
- структура витрат;
- розподіл податкових надходжень за рівнями бюджетів;
- балансування бюджетів і т. ін.
- Інструментами грошово-кредитної політики є:
- норма обовязкових банківських резервів;
- норми міжбанківських кредитів;
- норма процента за державними облігаціями, терміни їх випуску і погашення;
- норма облікової процентної ставки тощо.
Інструментами зовнішньоекономічної політики є:
- зміни у валютному курсі;
- пільги для працюючих на експорт;
- митна політика;
- квотування і т. ін.
Інструментами соціальної політики є:
- диференціація при оподаткуванні доходів;
- обовязкове державне страхування на випадок безробіття;
- соціальне страхування втрати працездатності;
- пенсійне страхування;
- різні види соціальної допомоги і т. ін.
Зрозуміло, що не будь-який інструмент придатний для реалізації будь-якої мети. Наприклад, засоби фіскальної політики застосовують для:
- стимулювання (обмеження) обсягів виробництва;
- стимулювання (обмеження) сукупного попиту;
- подолання диспропорцій в економіці;
- впливу на рівень зайнятості;
- перерозподілу доходів і т. ін.
За допомогою грошово-кредитної політики впливають:
- на зміну сукупного попиту та сукупної пропозиції;
- схильність до інвестиційної діяльності тощо.
Використання інструментів зовнішньоекономічної політики сприяє розширенню (обмеженню) експортних можливостей держави.
Соціальна політика через властиві їй засоби впливу здійснює перерозподіл доходів, обмежує безробіття, забезпечуючи необхідний рівень споживання у суспільстві.
Економічну політику можна здійснювати за допомогою економічних (як зазначено вище) та адміністративних засобів.
До адміністративних інструментів належать:
- законодавча та економічна діяльність держави;
- прогнозування та індикативне планування економічних процесів, обсягів виробництва, цін і т. ін.;
- прямий державний контроль над монопольними ринками;
- розробка державних норм та стандартів;
- ліцензування;
- квотування;
- консервування частини природних ресурсів тощо.
Розглядаючи взаємозвязок економічних та адміністративних засобів впливу на економіку слід зазначити, що практично жоден економічний інструмент не може працювати без адміністрування. І цим визначається значущість адміністративних інструментів. Але вказаного не досить, щоб зрозуміти важливість адміністрування для здійснення економічної політики. Там, де фактор часу є визначальним, дієвіших засобів, ніж адміністративні, немає. Важливим є і те, що адміністративні неефективні рішення можна швидше скасувати і припинити їх дію. Припинення дії економічних засобів вимагає більше часу і включає в себе ефект мультиплікації негативних ефектів. Важливо зазначити також, що для здійснення макроекономічної політики потрібно врахувати мультиплікативні ефекти у найрізноманітніших виявах. Конкретне їх застосування розглянуто в темах "Фіскальна політика", "Грошово-кредитна політика" та "Зовнішньоекономічна політика держави".
3 Економіка бюрократії
Роберт Манделл стверджував, що в реальній діяльності різні інструменти економічної політики знаходяться, як правило, під контролем різних урядових органів. Наприклад, фіскальна політика може знаходитись у компетенції уряду, а грошова центрального банку.
Р. Манделл довів, що ефективність економічної політики значною мірою визначається тим, наскільки правильно підібрано інструменти для дослідження цілей.
У наведеному прикладі "випуск інфляція" грошова політика впливає на інфляцію сильніше ніж фіскальна.
У такій ситуації органи, що здійснюють фіскальну політику, повинні регулювати обсяг випуску, а центральний банк, який здійснює грошову політику, повинен відповідати за рівень інфляції. За правилом Р. Манделла, орган, що регулює рівень інфляції, має зменшувати грошову масу (М), якщо рівень інфляції перевищує цільовий показник, і збільшувати, якщо рівень інфляції нижче цільового показника[5,с.85].
Органи, що відповідають за здійснення фіскальної політики, повинні збільшувати державні витрати (G), якщо обсяг випуску (Q) менший за цільовий показник, і, навпаки, зменшувати G, якщо обсяг випуску перевищує цільовий показник. Такі правила поведінки органів державного управління забезпечать наближення змінних М та G до оптимального рівня.
Якби органи, що здійснюють фіскальну політику, намагались подолати інфляцію, а органи, що здійснюють грошову політику, намагались стабілізувати обсяг випуску, ні обсяг грошової маси, ні державні витрати не досягли б оптимального рівня.
Ми розглянули ситуації, за яких кількість інструментів економічної політики дорівнює кількості цілей. Але в економіці може мати місце і ситуація, за якої засобів реалізації цілей буде менше, ніж зазначених політикою цілей.