Добро, зло та моральний обовтАЩязок, як головнi етичнi категорiСЧ
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
Добро, зло та моральний обовязок, як головнi етичнi категорiСЧ
Добро та зло - найважливiшi категорiСЧ етики. Добро - це основна моральна цiннiсть.
Категорiя добра часто повязуСФться з категорiСФю блага.
Благом називаСФться iСФрархiчна сукупнiсть зовнiшнiх явищ таСЧ внутрiшнiх станiв, котрi оцiнюються позитивно на тiй пiдставi, що вони мають яку-небудь цiннiсть, крiм речей, що викликають приСФмнi вiдчуття. До цiСФСЧ сукупностi включаються обСФкти, котрi не чинять безпосереднього впливу на органи чуттiв, але здатнi впливати в майбутньому. Людська душа розмальовуСФ позитивними фарбами не лише те, що СФ цiллю, але й те, що веде до цiлi або розташоване поблизу вiд неСЧ. До блага вiдноситься не лише те, що викликаСФ задоволення, але й те, з чим повязанi очiкування задоволення та надiя на нього. Благо iснуСФ у виглядi рiзних речей, загальною ознакою яких СФ те, що вони мають позитивне значення в життi людини, вони СФ корисними для задоволення життСФвих, соцiальних та духовних потреб людини. Але для iсторiСЧ фiлософiСЧ, культури важливiшим СФ духовно осмислене розумiння блага - як позитивного змiсту буття взагалi, повязаного з розвитком його рiзнобiчних потенцiй, звiльненням його продуктивних засад, реалiзацiСФю його призначення. З огляду на це добро i зло СФ вiдносними з позицiй СЧхньоСЧ спiввiднесеностi з вищим благом, моральнiсним iдеалом як образом досконалостi.
Пiд вищим благом розумiСФться вдосконалення вiдношень у суспiльствi та вдосконалення самоСЧ особистостi, тобто розвиток людини та людства, тож все, що в дiях iндивiда сприяСФ цьому, - добро, перешкоджаСФ - зло. Вище благо - це кiнцева цiль, котра не може бути засобом нi для чого iншого.
Родовими для понять добра та зла виступають поняття позитивного та негативного. Добро вже в першому наближеннi асоцiюСФться з життям, процвiтанням, повнотою буття, гармонiйною взаСФмодiСФю з оточуючою дiйснiстю. Добро - це те, що хороше, прекрасне i достойне похвали.
Поняття добра спiввiдноситься з поняттями доброти та доброчесностi.
Доброю ми називаСФмо людину, котра несе людям добро, яке розумiСФться як любов, допомога, благоволiння. Добрий не буваСФ агресивним i нiколи насильно на навязуСФ благ, даючи iншим можливiсть вiльного рiшення. Доброта - це якiсть, котра виражаСФ себе в практичному життi, в поведiнцi людини, вона характеризуСФ цiлiснiсть особистостi. Тому не можна бути добрим в душi, але жорстоким, грубим, авторитарним у поведiнцi. Така поведiнка руйнуСФ доброту. Доброта повязана зi здатнiстю поступитися власними iнтересами та амбiцiями заради блага iншоСЧ людини, вона принципово неегоСЧстична.
Доброчеснiсть не тотожна добротi. Доброчеснiстю ми називаСФмо морально-похвальнi людськi якостi, а вони в рiзних культурах i в рiзнi епохи суттСФво вiдмiннi.
У рамках однiСФСЧ i тiСФСЧ самоСЧ моральноСЧ системи рiзнi доброчесностi виражають рiзнi гранi добра. Доброчесностi не просто данi людям, а виховуються в них. Кожне суспiльство i кожна культура виробляють ряд прийомiв, якi дозволяють сформувати в членах спiвтовариства цi високоцiннi моральнi якостi, необхiднi для виживання та розвитку суспiльного цiлого.
Уособленням добра виступають на одному полюсi фiлантроп (той, хто ставиться до людей з любовю), на iншому - аскет, що вправляСФться в досконалостi. Добра вдача проявляСФться: в спiв-стражданнi i спiврадостi, в почуттi власноСЧ гiдностi i, свого роду, морального смаку, котрий не допускаСФ робити те, що уявляСФться недосконалим та низьким.
У своСЧй глибинi цi сторони добра СФдинi, тому що розкриття своСФСЧ душi iншим людям - це i СФ вища форма самовдосконалення. Не у вiдособленнi, а в СФдностi з iншими людьми полягаСФ шлях добра.
Зло - протилежнiсть добра. Вiд розумiння зла залежить i визначення добра.
Злом у широкому сенсi слова СФ те, що протилежне благу, тобто оцiнюСФться негативно. Якщо основними складовими блага СФ задоволення, iстина, користь, краса та добро, то зло як його протилежнiсть обСФднуСФ в собi страждання, неправду, шкоду, потворнiсть, аморальнiсть.
Зло - це те, що руйнуСФ життя та благополуччя людини. Воно виражаСФться через знищення, пригноблення, приниження. Зло деструктивне, воно веде до розпаду, до вiдчуження людей один вiд одного i вiд життСФдайних витокiв буття, до загибелi.
Вихiдними емоцiями, у формi яких вiдбуваСФться негативна оцiнка зовнiшнiх обСФктiв, служать гнiв та страх; для позитивних такими бувають задоволення вiд СЧжi та статевоСЧ поведiнки. В переживаннi страху фiксуСФться негативна значимiсть якогось обСФкта чи ситуацiСЧ i вiдбуваСФться налаштування органiзму на збереження або збiльшення дистанцiСЧ мiж субСФктом та даним обСФктом. СубСФкт або перестаСФ наближатися до того, що викликало страх, або втiкаСФ вiд нього. Страх фiксуСФ те, що може виявити руйнiвний вплив на людину. Через переживання гнiву вiдбуваСФться оцiнка якогось фактора дiйсностi як такого, що обмежуСФ свободу власних рухiв, як перепони до СЧх здiйснення.
Якщо взяти до уваги емпiричну сторону життя людини, то iснуюче у свiтi зло може бути розподiлено на три види:
1) фiзичне, або природне;
2) зло в суспiльних процесах;
3) власне моральне зло.
Пiд фiзичним, або природним, злом розумiють природнi стихiйнi лиха, котрi руйнують наш добробут (землетруси, повiдi, урагани, виверження вулканiв, епiдемiСЧ та хвороби). РЖсторично природне зло не залежало вiд людськоСЧ волi та свiдомостi, бiологiчнi та геологiчнi процеси вiдбувалися завжди поз?/p>