Добро, зло та моральний обовтАЩязок, як головнi етичнi категорiСЧ
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
В¶уть дiяти як духовнi iстоти. Поняття добра та зла стосуються лише iстот, що мають свiдомiсть i волю, i лише таких СЧх дiй, котрi значимо змiнюють зовнiшнiй свiт або внутрiшнiй свiт людини. Морально нейтральним вважаСФться будь-який простий рух, наприклад, мруження очей. Морально не осудною СФ i поведiнка тварин, новонароджених дiтей, психiчно хворих людей, до яких би драматичних наслiдкiв вона не призводила.
Точка зору етичного ригоризму (вiд лат. rigor - жорстокiсть, строгiсть) дещо iнша. Представники даного напряму (нiмецькi пiСФтисти, РЖ. Кант, РЖ. Г. Фiхте) стверджували, що мiж добрими й дурними вчинками та характерами взагалi не повинно бути нiчого середнього, що морально байдужих дiй як таких не iснуСФ. Певнi резони в такiй позицiСЧ СФ. Моральнiсть, котра зявилась для регуляцiСЧ вiдносин мiж людьми, стала поширюватися у суспiльствi на дедалi бiльшi областi. Жорстоке поводження з тваринами, катування СЧх заради власного спотвореного задоволення, безглузде винищення диких звiрiв i нiвечення рослин, варварське ставлення до неживоСЧ природи не можуть бути морально нейтральними дiями навiть у тому разi, якщо той, хто СЧх здiйснюСФ, в силу особливостей свого iнтелектуального розвитку, не повнiстю розумiСФ СЧх руйнiвне значення. Культурний прогрес невпинно веде до поширеного та поглибленого усвiдомлення природних та суспiльних звязкiв. Але одночасно з цим вiдбуваСФться й iнше: дедалi точнiше розрiзнення суттСФвих та несуттСФвих звязкiв, зворотних та незворотних змiн.
Ригористична позицiя неявно передбачаСФ, що для людини все важливо рiвною мiрою, проте це не зовсiм так. Добро та зло володiють кiлькiсними характеристиками, вони можуть бути бiльшими чи меншими, i саме з цiСФСЧ причини iснують межi, за якими зменшення добра та зла певним чином зрiвнюСФ СЧх.
Таким чином,
- добро та зло характеризують умиснi дiСЧ, реалiзованi через вiльний вибiр, тобто вчинки;
- добро та зло позначають не просто вiльнi вчинки, але дiСЧ, свiдомо спiввiднесенi з певним стандартом - врештi, з вищим благом, з iдеалом.
Моральний обовязок та совiсть
Обовязок та совiсть СФ особистiсними категорiями моральноСЧ свiдомостi.
Моральний обовязок - це перетворення вимог суспiльноСЧ моралi на особистiсний iмператив конкретноСЧ особи та добровiльне його виконання. Обовязок визначають як прийняту особою необхiднiсть пiдкорятися суспiльнiй волi.
ОднiСФю iз найважливiших властивостей обовязку СФ його добровiльнiсть. Обовязок лише тодi стаСФ власне моральним феноменом, коли слiдування його вимогам СФ добровiльним. Моральний обовязок - це наше свiдоме та вiльне пiдкорення моральному повелiнню. Слiдуючи обовязку, ми всiСФю душею визнаСФмо прiоритет бiльш високого начала, анiж нашi власнi потреби, бажання та плани. Проте залежно вiд ступеня усвiдомлення необхiдностi, справедливостi, важливостi обовязку, i, вiдповiдно, ставлення до нього, вимоги обовязку можуть здiйснюватися на рiзних рiвнях добровiльностi: вiд виконання за примусом або через боязнь громадськоСЧ думки, до слiдування обовязку за внутрiшньою потребою. Звичайно, багато що залежить вiд ситуацiСЧ, але справдi моральний обовязок - це вiльне слiдування суспiльно необхiдним вимогам або особистим зобовязанням, незалежно вiд будь-яких зовнiшнiх та внутрiшнiх примусiв.
Виконання обовязку СФ самоцiнним. Це означаСФ, що моральна дiя може не дати практичного ефекту, але вiд цього поведiнка морального субСФкта не стаСФ менш значимою.
Моральний обовязок спонукаСФ людину до активноСЧ позицiСЧ, розвиваСФ в нiй почуття особистоСЧ спiвпричетностi всьому, що вiдбуваСФться у свiтi та виражаСФться в прагненнi робити посильний внесок у спiльну справу.
Невиконання обовязку призводить до вiдчуття провини i переживаСФться через докори та муки сумлiння.
Моральнi цiнностi СФ iмперативними, тобто обовязковими. РЖ не просто iмперативними, а iмперативними безумовно. Це означаСФ, що СЧм необхiдно слiдувати не за яких-небудь умов, а завжди. Ними потрiбно керуватися у вiдносинах зi всiма людьми, а не лише з обмеженим колом родичiв, друзiв, колег, спiввiтчизникiв. Моральнi iмперативи, як i моральнi цiнностi, що ними стверджуються, мають надситуативний та безособистiсний, тобто унiверсальний, характер. РЖсторично змiст морального обовязку змiнювався. Вiд пiдпорядкування вiдносин у докласовому суспiльствi талiонному праву (яке проголошувало: око за око, зуб за зуб); у ранньокласовому суспiльствi золотому правилу моральностi (не чини iншому того, чого не бажаСФш собi або чини по вiдношенню до iншого так, як би ти хотiв, щоб чинили по вiдношенню до тебе), яке обовязок людини вбачаСФ в утриманнi вiд завдавання збитку iншому, до сформульованого у XVIII ст. РЖ. Кантом категоричного iмперативу, котрий розвинув iдеСЧ золотого правила моральностi. Основнi визначення категоричного iмперативу звучать так:
- чини тiльки вiдповiдно до такоСЧ максими (настанови волi), керуючись якою ти будь-коли можеш побажати, щоб вона стала загальним законом.
- чини так, щоб ти завжди ставився до людства як у своСЧй особi, так i в особi будь-кого iншого також: як до мети й нiколи не ставився б до нього як до засобу;
- воля людини маСФ бути не просто пiдкореною законовi, а пiдкореною йому таким чином, щоб вона розглядалася також як така, що даСФ закони самiй собi.
У формулюваннях категоричного iмперативу моральний обовязок виражаСФться в безкориснiй доброзичливостi по вiдношенню до будь-?/p>