Добро, зло та моральний обовтАЩязок, як головнi етичнi категорiСЧ
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
?ребуСФ свободи та самостiйних рiшень, а тому самообовязок людини - не дозволяти собою помикати, не погоджуватися на кабальнi вiдносини, нiколи не ставати засобом у руках iнших, марiонеткою на ниточках. Тобто обовязок людини перед собою - вiдстоювати свою iндивiдуальнiсть, власне бачення, вiдмовлятися вiд слiпого прийняття будь-яких навязаних клiше.
Обовязок i в тому, щоб принаймнi спробувати бути щасливим. Не можна погоджуватися на зневiру, душевну деградацiю, песимiзм, депресiю. А для цього життя повинно мати сенс. Пошук сенсу - якщо вiн не знайдений або втрачений - також СФ важливим обовязком людини перед самою собою. Знаходження смислу не гарантуСФ щастя, але даСФ шанс та надiю на нього.
Сучасна свiтська свiдомiсть зобовязуСФ людей турбуватися про розгортання всiх своСЧх кращих потенцiй, тiСФю чи iншою мiрою орiСФнтуючи на iдеал щастя. Людина не повинна забувати про своСФ щастя - це дозволяСФ СЧй краще виконувати моральний обовязок по вiдношенню до iншого. Цi слова належать ригористу РЖ. Канту.
Совiсть часто називають iншою стороною обовязку, бiльш особистiсним внутрiшнiм голосом моральноСЧ дiСЧ, внутрiшнiм регулятором моралi в цiлому. Совiсть - це здатнiсть до активного самопiзнання, самооцiнки особистiсного ставлення до оточуючого, до чинних у суспiльствi моральних норм.
Совiстю ми називаСФмо моральне почуття, яке дозволяСФ визначати цiннiсть власних вчинкiв.
У давнiх текстах совiсть описуСФться за допомогою понять обовязок та сором. Проте на вiдмiну вiд почуття сорому, коли ми орiСФнтуСФмося на оцiнку iнших людей, совiсна оцiнка СФ самооцiнкою, де основним орiСФнтиром СФ абсолютна людина, Бог для вiруючих людей, людина в найповнiших та найкращих СЧСЧ виявах.
Виконуючи функцiю внутрiшнього регулятора совiсть дiСФ:
- як спонука, спрямовуючи нас на дотримання моральних вимог, створюючи певну позитивну психологiчну установку;
- як заборона, тобто зупиняючий фактор, наперед засуджуючи нас за припустимий (можливий) вибiр, за поведiнку, яка лише намiчаСФться;
- як корегуюча складова (корегуСФ дiСЧ пiд час СЧх вчинення);
- як моральна оцiнка наших вчинкiв, виказуючи вiдповiдне моральне переживання. РЖ ця оцiнка СФ дуже важливою, оскiльки совiсть формуСФться на основi iнтерiоризацiСЧ моральних вимог середовища i певним чином вiдображаСФ СЧх суспiльний характер. Але совiсть передусiм СФ особистiсною оцiнкою фактiв, виразником нашого субСФктивного ставлення до явища, яке морально оцiнюСФться.
Мiж совiстю та обовязком iснуСФ суперечливий взаСФмозвязок. З одного боку вони створюють СФдиний морально-психологiчний механiзм регуляцiСЧ поведiнки особи, в якому совiсть виступаСФ як пiдвалина для виконання обовязку. З другого, - мiж совiстю та обовязком можуть виникати конфлiкти, що породжуються, як правило, неспiвпадiнням цiлей та iнтересiв особистостi та суспiльства. Питання про правоту совiстi чи обовязку залежить вiд обставин, вiд самого розумiння обовязку.
Мiж совiстю та обовязком iснуСФ контроверза. Цю вiдмiннiсть досить чiтко визначив Е. Фром, назвавши батькiвською совiстю - совiсть, обумовлену обовязком, а материнською совiстю - совiсть, обумовлену любовю та турботою. Видатний психоаналiтик писав: РД не лише батькiвська, але й материнська совiсть. РД голос, котрий наказуСФ нам виконувати наш обовязок; i СФ голос, котрий велить нам любити та прощати iнших людей та самих себе.
У совiстi рiшення, дiСЧ та оцiнки спiввiдносяться не з думкою та очiкуванням оточуючих, а з вищим iдеалом, обовязком. Совiсть потребуСФ бути чесним в-мороку (Р. Г. Апресян) - тобто бути чесним, коли нiхто не може проконтролювати тебе, коли тайне не стане явним, коли про можливу твою нечеснiсть нiхто не дiзнаСФться.
У повсякденному спiлкуваннi досить часто вживаються вислови чиста совiсть, спокiйна совiсть, пiд якими розумiються усвiдомлення людиною виконання всiх своСЧх обовязкiв або реалiзацiя всiх своСЧх можливостей у конкретнiй ситуацiСЧ. Якщо ж сприймати цi слова буквально, то стан чистоСЧ, заспокоСФноСЧ совiстi СФ вiрною ознакою безсовiсностi, тобто не вiдсутностi совiстi а схильностi не звертати уваги на СЧСЧ судження. А. Швейцер, котрий вбачав у моралi найвищу правду та найвищу доцiльнiсть, звертаСФться до почуття вiдповiдальностi за долю iншоСЧ людини: Ми нiколи не повиннi ставати глухими. Ми будемо жити в злагодi з iстиною, якщо глибше будемо переживати конфлiкти. Чиста совiсть - це винахiд диявола.
Совiсть - це вiдповiдальнiсть людини перед самою собою як носiСФм вищих, унiверсальних цiнностей. Проте совiсть як засiб самооцiнки не СФ абсолютною: вона може бути поблажливою, адже вона - моя. СЧСЧ не можна обманути, але можна вмовити, приспати i т. д., тому покладатися цiлком на совiсть також не можна. Разом з тим саме в самооцiнцi, яка проводиться совiстю, проявляються моральний компромiс або безкомпромiснiсть. Звичайно, бувають ситуацiСЧ, котрi виправдовують людину, але буваСФ й так, що обставини виступають лише прикриттям для самовиправдання. В життi обставини завжди ставлять нас перед вибором, критерiСФм же вибору повинна слугувати совiсть.
Совiсть - феномен емоцiйний, вона проявляСФ себе через глибокi негативнi переживання, самодокори, тривожнiсть i стурбованiсть людини моральнiстю та гуманнiстю своСФСЧ поведiнки. Як суддя всього нашого життя совiсть виступаСФ через докори сумлiння - сором за здiйснене, за те, що тiльки хотiв зробити, за ?/p>