Добро, зло та моральний обовтАЩязок, як головнi етичнi категорiСЧ
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
?коСЧ людини. Категоричний iмператив саме тому й категоричний, що вiн повинен дiяти за будь-яких умов, для нього не iснуСФ якщо, вiн ТСрунтуСФться на чистiй волi, не зачепленiй почуттями. Вiн не може базуватися на любовi (а раптом вона завтра пройде), вiн СФ вираженням вищого морального закону, котрому людина одночасно i зобовязана, i здатна неухильно пiдкорятися. Обовязок СФ суворим, вiн не терпить потурань i потребуСФ вiд людини спокiйного та послiдовного служiння.
Настанови категоричного iмперативу не втрачають своСФСЧ етичноСЧ актуальностi й сьогоднi. Проте докорiннi змiни в поглядах на людину та свiт на зламi столiть, глобальнi проблеми та загрози, що постають перед людством, потребують пошуку нових засад унiверсалiзацiСЧ морального обовязку. Скажiмо, вiдомий сучасний фiлософ Г. Йонас у своСЧй працi Принцип вiдповiдальностi формулюСФ оновлений категоричний iмператив так: Чини так, щоб результати твоСФСЧ дiСЧ не були руйнiвними для можливостей життя в майбутньому, або просто не чини шкоди умовам подальшого iснування людства на Землi.
Обовязок розглядаСФться як глибоке усвiдомлення необхiдностi виконання справедливого дiяння, iнструмент для затвердження справедливостi. Обовязок стаСФ обмежувальним регулятивом незалежно вiд форми (негативноСЧ чи позитивноСЧ) його вираження. На думку О. Г. Дробницького, моральний обовязок змушуСФ людину субСФктивно пiдпорядковуватися моральнiсному зобовязуванню виходячи iз моральних, а не стороннiх мотивiв.
Проте в iсторiСЧ сучасних етичних вчень iснують iншi пiдходи до витлумачення поняття обовязку.
Як зазначаСФ Т. Е. Василевська, мiж вимогами обовязку та вчинками людини постiйно iснуСФ розрив. У цьому виявляСФться абстрактнiсть, вiдiрванiсть обовязку вiд життя, його догматизм. Очевидно, що зведення особистоСЧ свободи до виконання обовязку та розгляд обовязку як основи людських вчинкiв обмежуСФ творчий потенцiал субСФкта, орiСФнтуСФ його на виконавчу сумлiннiсть, iгноруСФ iндивiдуальнiсть .
З погляду правового трактування обовязку, всi пiдпадають пiд його регламентуючу силу. По сутi, обовязок нiвелюСФ своСФрiднiсть, неповторнiсть персони. Вiн диктуСФ звiд законiв, який повинен бути виконаним, незалежно вiд особистого ставлення до нього; змушуСФ iндивiда вiдректися вiд себе справжнього в iмя абстрактного, загального встановлення. Поведiнка орiСФнтуСФться на виконання норм, заборон, обмежень. При цьому закони розглядаються як дещо безумовне, абсолютно достовiрне.
На шляху обовязку iнодi достатньо складно прийти до вiдповiдального вчинку. Тому що, як точно зауважуСФ Д. Бонхьоффер, людина, обмежена рамками обовязку, нiколи не наважиться вчинити на власний страх i ризик, а тiльки такий вчинок здатен вразити зло в саме серце та подолати його.
Абсолютизацiя обовязку веде до того, що домiнантою людськоСЧ поведiнки стають зобовязання, дотримання норм. Обовязок перетворюСФться на виправдання насадження рiзноманiтних форм насильства над автономним iндивiдом. Персона, що бачить покликання в слiпому слiдуваннi обовязку, може стати його покiрним рабом. Адже, абсолютизуючи особисту залежнiсть вiд обовязку, вона iнодi екстраполюСФ його на iнших i вбачаСФ зобовязання як втiлення почуття обовязку у маси, тобто навязуСФ власнi принципи, погляди оточуючим. Таким чином, обовязок iнодi виявляСФться не таким вже ефективним обмеженням, як це здаСФться на перший погляд. Етика обовязку конституюСФ людину абстрактну, позбавлену iндивiдуальних характеристик, безумовно пiдпорядковану встановленням.
У сучасному свiтi обовязок як цiннiсть все бiльше втрачаСФ позицiСЧ. Повязано це не стiльки iз занепадом нравiв, скiльки з розширенням свободи багатьох. Обовязку вiдводиться роль само-обмежувача свободи по вiдношенню до iснуючих порядкiв, якi можуть постраждати вiд свавiлля особи. Дж. Грант повязуСФ такий стан справ насамперед з приходом технологiчноСЧ цивiлiзацiСЧ, де науковi досягнення та сучаснi технологiСЧ породжують свiтогляд людськоСЧ могутностi.
Т. Е. Василевська вважаСФ, що обсяг вiдповiдальностi СФ набагато ширшим за обовязок, тому СЧСЧ не можливо звести до обовязку, На думку вченоСЧ, обовязок зясовуСФ лише один аспект феномену вiдповiдальностi - обмежувальний, i тому вiн стоСЧть поряд зi справедливiстю. Обовязок формуСФться iз визнання первинноСЧ вiдповiдальностi та моральнiсних цiнностей. Саме в моральнiй вiдповiдальностi сполучаються моральнiснi уявлення про належне, врахування неповторностi персони та унiкальностi ситуацiСЧ, в якiй знаходиться кожний, та необхiднiсть турботливого, людинолюбного ставлення до iншого. Таким чином, робиться висновок, що вiдповiдальнiсть не випливаСФ iз обовязку.
У мислительнiй традицiСЧ етики розгортаються дискусiСЧ i щодо обовязку не лише перед iншими, але й перед самим собою. Дехто з авторiв вбачаСФ наш обовязок перед собою в досягненнi щастя в повнотi самореалiзацiСЧ. Той, хто знехтував своСЧми даруваннями, втратив можливiсть проявити себе, залишаСФться лише однiСФю нерозкритою потенцiСФю, - не виконав свiй обовязок перед самим собою. Але для саморозкриття потрiбнi умови, тому обовязок сучасноСЧ людини в тому числi виявляСФться i в турботi про матерiальний бiк власного життя, своСФ здоровя, тих атрибутах добробуту, котрi дозволяють жити повноцiнно: подорожувати, пiзнавати, творити, спiлкуватися, рiзнобiчно реалiзовувати себе.
Розвиток усiх сил свого СФства по?/p>