Дiалектика як теорiя розвитку
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Реферат
з диiиплiни Фiлософiя на тему
ДРЖАЛЕКТИКА ЯК ТЕОРРЖЯ РОЗВИТКУ
План
Вступ
1. Трактування фiлософами термiну "дiалектика"
2. Дiалектика як теорiя розвитку
Висновки
Список використаноСЧ лiтератури
Вступ
Софiстика вчить хибним доведенням, дiалектика ж викриваСФ СЧх хибнiсть i шляхом розрiзняння iстинних доведень вчить вiдкидати хибнi.
П. Абеляр
Пiзнаючи навколишню дiяльнiсть, людина не тiльки здобуваСФ знання про СЧСЧ сутнiсть, закони функцiонування, специфiку звязкiв i т. i., а й пiзнаСФ саму себе як складову частину цього цiлого, але частину особливу, специфiчну, неповторну в своСЧй iндивiдуальностi. Людина видiляСФ себе iз свiту i протистоСЧть йому як чомусь iншому, без якого, проте, нiкому не обiйтись. Людина, зясовуючи своСФ "я", ставить цiлу низку запитань, i саме фiлософiя допомагаСФ вiдповiсти на них.
Часто погляди людей на певнi явища не збiгаються або навiть СФ протилежними. Ще на раннiх етапах iсторiСЧ фiлософiСЧ були сформульованi двi протилежнi позицiСЧ. Одна стверджувала мiнливiсть i плиннiсть всього сущого, iнша - його непорушнiсть i сталiсть. Обидвi iсторiСЧ фiлософiСЧ проходять через усю iсторiю фiлософiСЧ аж до наших днiв. Перга вiдома як фiлософiя, а друга - метафiзика. РЖ дiалектика, i метафiзика характеризують фiлософiю з точки зору методу пiдходу до СЧСЧ пiзнання i дiяння на навколишнiй свiт, але обидвi позицiСЧ абсолютизували навколишнiй свiт.
У реферативнiй роботi дослiджено поняття "дiалектика" у рiзних його значеннях i зокрема дiалектики як теорiСЧ розвитку, розкрито три закони дiалектики, сформульованi Гегелем.
Тема достатньо вивчена розкрито три закони дiалектики, сформульованi Гегелем.
Тема достатньо вивчена у лiтературних джерелах. Цiкавими i зрозумiлими для сприйняття були працi Сепетия Д., Бiлодiда, ПетровськоСЧ та iнших.
1. Трактування фiлософами термiну "дiалектика"
Фiлософiв завжди цiкавили не тiльки проблеми теорiСЧ, тобто тлумачення, пояснення свiту, але й проблеми методу, тобто шляхiв, заходiв i прийомiв наукового пiзнання i перетворення свiту. Фiлософською теорiСФю, методом i методологiСФю наукового пiзнання i творчостi взагалi виступаСФ дiалектика, що в перекладi з грецькоСЧ мови означаСФ мистецтво вести бесiду, суперечку.
Рiзнi погляди на трактування термiну "дiалектика" рiзними вченими, науковцями можна побачити у додатку 1. Це свiдчить про неоднозначнiсть i багатоманiтнiсть значень дiалектики.
Сам термiн "дiалектика" вперше застосував Сократ, маючи на увазi дiалог, спрямований на взаСФмозацiкавлене обговорення проблеми з метою досягнення iстини шляхом протиборства думок, поглядiв. Платон теж тлумачив дiалектику як логiчну операцiю розчленування i повязування понять завдяки питанням i вiдповiдям. У розумiннi, близькому до сучасного, поняття дiалектики застосовував i Гегель, що трактував СЧСЧ як вмiння вiдшукувати протилежностi у самiй дiйсностi.
Уже стародавнi мислителi виходили з уявлення про космос як свiтове завершене цiле, що перебуваСФ у спокоСЧ. Всерединi цього цiлою завжди вiдбуваються безперервнi процеси змiнювання, руху, становлення. Космос, таким чином, уявлявся як протилежнiсть спокою i змiн, де вiдбуваСФться перетворення одного першопочатку в iнший - землi у воду, води у повiтря, повiтря у вогонь, вогню в ефiр i навпаки. Найбiльш яскраве виявлення антична дiалектика одержала у Гераклiта, який розглядав свiт у русi, СФдностi протилежностей. Аристотель розвинув дiалектику далi - у напрямi пiзнання реально iснуючого космосу. У своСФму вченнi про чотири причiпнi (матерiальну, формальну, рушiйну i цiльову) Аристотель стверджував, що всi вони iснують у кожнiй речi абсолютно нероздiльно i тотожнi самiй речi. Аристотель вважав необхiдним узагальнення одиничних форм в унiверсальний саморух усiСФСЧ дiйсностi, який вiн назвав першодвигуном, що мислить самого себе, тобто виступаСФ i субСФктом, i обСФктом.
Напування монотеСЧстичноСЧ релiгiСЧ в середнi вiки перенесло дiалектику у сферу теологiСЧ. Бог з творця i упорядкувала свiту перетворювався на принцип саморуху усього сущого. У Миколи Кузанського iдеСЧ дiалектики розвиваються у вченнi про вiчний рух, про спiвпадiння протилежностей, а також максимуму i мiнiмуму.
У фiлософiСЧ Нового часу, не дивлячись на панування метафiзичних поглядiв у всiх сферах мислення, висувались дiалектичнi iдеСЧ. Декарт розвивав iдею про неоднорiднiсть простору, про розвиток стосовно космологiСЧ. Спiнова вводить дiалектичне розумiння субстанцiСЧ (природи) як "причини самоСЧ себе" i виявляСФ дiалектику необхiдностi i свободи, стверджуючи, iдо свобода СФ усвiдомлена необхiднiсть, а звязок iдей у мисленнi трактуСФ як вiдображення звязку речей. Лейбнiц пiдкреслюСФ, що матерiя виявляСФться через активнi, саморухомi субстанцiСЧ - монади, кожна з яких вiдображуСФ свiт i присутня в усякiй iншiй. Вiн висунув дiалектичнi iдеСЧ про простiр як порядок спiвiснування матерiальних речей i про час - як порядок СЧх послiдовностi, про неперервнiсть, звязок минулого i сучасного.
Класична нiмецька фiлософiя розробляСФ на iдеалiстичнiй основi цiлiсну концепцiю дiалектики як унiверсальноСЧ теорiСЧ i методу пiзнання свiту. Дiалектика, за Кантом, виявляСФ тi неминучi суперечностi, у яких заплутуСФться розум, спрямований до осягнення абсолютноСЧ цiлiсностi. Причина цього в тому