Дiалектика як теорiя розвитку
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
В°ка переорiСФнтацiя суттСФво збагатила загальнi уявлення про розвиток. По-перше, бiологiя, а також iсторiя культури довели, що процес розвитку неоднорiдний, у ньому СФ i прогресивнi, i регресивнi, i нелiнiйнi, i стрибкоподiбнi змiни. По-друге, аналiз механiзмiв розвитку потребуСФ бiльш глибокого вивчення внутрiшньоСЧ будови обСФктiв, особливо СЧх органiзацiСЧ i функцiонування.
У серединi XX ст. виникли дискусiСЧ про прiоритет структурного або iсторичного пiдходiв у iсторичнiй науцi, етнографiСЧ, мовознавствi, бiологiСЧ. На певному етапi пiзнання виникаСФ потреба у синтезi еволюцiйних i органiзацiйних уявлень про обСФкт (як це вiдбуваСФться, наприклад, у сучаснiй теоретичнiй бiологiСЧ). Для реалiзацiСЧ такого синтезу важливе значення маСФ поглиблення уявлень про час: саме по собi розрiзняння еволюцiйного i структурного аспектiв передбачаСФ i вiдповiдне розрiзняння масштабiв часу, причому на переднiй план виступаСФ не фiзичний час, не проста хронологiя, а внутрiшнiй час обСФкта - ритмiка його функцiонування i розвитку.
Дiалектична концепцiя розумiння природи та сутностi свiту - як дiалектичний iдеалiзм (Гегель), так i дiалектичний матерiалiзм (Маркс, Енгельс, Ленiн) - виходить з того, що рушiйними силами розвитку свiту виступають дiалектичнi протирiччя, якi СФ реальними протирiччями реального життя, на вiдмiну вiд формально-логiчних протирiч софiстичного забарвлення.
Протирiччя притаманнi всiм сферам свiтового розвитку: природi, суспiльству, пiзнанню. Дiалектичнi протирiччя за своСФю сутнiстю полягають в СФдностi та боротьбi взаСФмопокладаючих i взаСФмовиключних протилежностей.
Протилежностi - це поляризованi сторони обСФктiв, якi створюють динамiчну цiлiснiсть СЧх iснування i мають рiзноспрямованi тенденцiСЧ розвитку.
Протилежностi - це найбiльш вiдмiннi одна вiд одноСЧ характеристики обСФктiв i процесiв; вони мають бути певним чином класифiкованi.
Догматизований, схоластизований, схематизований стиль фiлософствування iнодi може довести оперування термiнами дiалектики до iдiотизму. Таке сталося за часи панування iдеолого-догматичних схем епохи сталiнiзму, пiзнiше китаСЧзованого марксизму-маоСЧзму (iдеологiчних схем Мао-Цзедуна). Прикладом такого безглуздя i глупоти СФ численнi дисертацiСЧ часiв сталiнiзму на теми: "Дiалектика плюса i мiнуса в "Математичних рукописах К. Маркса" та iн. Вищого ступеню начотництва i обскурантизму досягли "дiалектичнi вправи" маоСЧстiв. Так, за часи панування в КитаСЧ Мао-Цзедуна, в головнiй партiйнiй газетi "Женьмiнь-жибао" можна було прочитати статтi типу: "Дiалектика перукарськоСЧ майстерностi", де визначалися такi протилежностi, як "тонке жало ножиць i товсте корiння волосся". Дiйсно, деякi протиставлення повсякденноСЧ свiдомостi мають вигляд протилежностей, наприклад: лiве-праве, верх-низ, тупе-гостре, своСФ-чуже, солодке-гiрке. Але це не означаСФ, що подiбнi протилежностi повязанi внутрiшньою СФднiстю. Це - зовнiшнi протилежностi i вони не СФ протилежностями розвитку, вони не створюють змiни за якiстю.
Дiалектичне протирiччя утворюСФться з протилежностей, якi складають дiалектичну СФднiсть. Це такi протилежностi: кiнцеве i нескiнченне; симетрiя i асиметрiя, ентропiя i негентропiя, життя i смерть, виробництво i споживання, асимiляцiя i дисимiляцiя.
Аналiз дiалектичних протирiч, проблеми полярностi i СФдностi явищ i процесiв за однiСФю i тiСФю ж основою наштовхнули великого нiмецького фiлософа Гегеля на формулювання принципу СФдностi i боротьби протилежностей, котрий Енгельс, з благословення Маркса, сформулював як один з трьох унiверсал-них законiв дiалектики.
Закон СФдностi та боротьби протилежностей - це, на думку як Гегеля, так i Маркса й Енгельса, основний закон дiалектики, змiст якого даСФ вiдповiдь на запитання: "Що таке розвиток?" В основi його лежить категорiя "протирiччя".
Протирiччя - це категорiя, яка визначаСФ певний тип взаСФмодiСЧ рiзних i протилежних сторiн, властивостей i тенденцiй в складi тiСФСЧ чи iншоСЧ системи або мiж системами, процес зiткнення протилежних прагнень i сил. РЖснування - це процес.
Аналiз процесу передбачаСФ певну стадiальнiсть, етапнiсть розвитку, тому необхiдно визначити фази становлення, розвитку i розвязання протирiччя. Перший етап: вiдбулося становлення новоСЧ якостi процесу, обСФкту, явища. Тут наявна - визначена, чiтка сталiсть.
Це - фаза тотожностi, визнання того, що обСФкт, процес вiдбувся й iснуСФ; тобто, як зазначав великий давньогрецький фiлософ Платон, "... визнаСФмо ми, що вона (тотожнiсть) iснуСФ, чи не визнаСФмо?". Друга стадiя, або фаза - розрiзнення. Наступна фаза - фаза суттСФвих розрiзнень.
Розрiзнення СФ вiдношення нетотожностi неоднаковостi обСФкта самому собi i стосовно до iнших обСФктiв.
Граничний ступiнь суттСФвого розрiзнення - протилежнiсть, яка, за певних умов переростаСФ в конфлiкт.
Наступна фаза - розвязання протирiччя, поява новоСЧ якостi.
Виходячи з цього, можна сформулювати закон СФдностi та боротьби протилежностей.
Це закон,
1) в силу якого всiм речам, явищам, процесам притаманнi внутрiшнi протирiччя, протилежнi сторони i тенденцiСЧ, якi знаходяться в станi взаСФмозвязку i взаСФмопереходу;
2) боротьба протилежностей даСФ внутрiшнiй iмпульс до розвитку, веде до зростання напруженостi протирiччя, яке розвязуСФться на певному етапi зникнення старого i виникнення нового якiсного стану обСФкта, явища, процесу.
Другий закон дiалектики - закон взаСФмног