Дiалектика як теорiя розвитку
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?дь-яку змiну, тобто вiн охоплюСФ всi процеси, що вiдбуваються у свiтi, незалежно вiд СЧх змiсту. Розвиток же розглядаСФться як рух у певному напрямку, переважно як рух поступовий, прогресивний, висхiдний. Це значить, що будь-який предмет, явище, система, як i весь свiт взагалi, не просто змiнюються, а завжди переходять у новi стани, що ранiше не iснували, нiколи не повторюють з абсолютною точнiстю стани, котрi вже iснували. РЖснують двi рiзнi тенденцiСЧ розвитку:
1) висхiдна, прогресивна, перехiд вiд простого до складного;
2) низхiдна, спадна, регресивна, перехiд вiд складного до простого. З цього визначення категорiСЧ розвитку виходить, що розвиток багатший за своСЧм конкретним змiстом, нiж рух, хоч рух за своСЧм обсягом значно ширший вiд розвитку. Будь-який розвиток СФ рух, тобто змiни взагалi, але не всякий рух СФ розвиток, оскiльки у природi маСФ мiiе i такий рух, який не СФ нi прогресивним, нi регресивним, як це характерно для механiчного руху, простого пересування, перемiщення тiл.
Тому матерiалiстична дiалектика всебiчно i глибоко розкриваСФ змiст поняття "розвиток". Дiалектичному розвитковi притаманнi такi ознаки, що вiдрiзняють його вiд руху взагалi.
По-перше, дiалектичний розвиток являСФ собою не просто змiну одних станiв матерiальноСЧ системи на iншi, не просто змiни СЧх кiлькiсних характеристик, а якiснi змiни, структурну перебудову системи, що розвиваСФться.
По-друге, дiалектичний розвиток СФ спрямованим процесом, змiн, що передбачаСФ певну послiдовнiсть проходження системою специфiчних для неСЧ ступенiв.
По-третСФ, дiалектичний розвиток СФ не тiльки спрямованим, але й незворотним процесом, тобто реальнi предмети, явища, що змiнюються у просторi i часi, виявляються неповторними у своСЧх iндивiдуальних рисах.
По-четверте, важливим моментом розвитку СФ й те, що вiн являСФ собою внутрiшню за своСЧм джерелом змiну матерiальних обСФктiв, тобто дiалектика тлумачить розвиток як саморозвиток, що здiйснюСФться з причин, закладених у самих матерiальних обСФктах.
Таким чином, розвиток являСФ собою певну форму змiни взагалi, особливий вид руху, якому притаманнi закономiрнi, спрямованi, незворотнi, якiснi змiни матерiальних обСФктiв.
Причому розвиток СФ складна дiалектична взаСФмодiя прогресу i регресу. Розвиток свiту в цiлому не може бути охарактеризований як розвиток у якомусь одному напрямку - висхiдному, прогресивному або низхiдному, регресивному. Про спрямованiсть змiн як розвитку припустимо говорити лише стосовно окремих локальних систем i процесiв, бо всякий дiалектичний розвиток - це процес змiни просторово-часових якiсних систем, якi завжди мають початок i кiнець. У звязку з цим перiод iснування матерiальних систем i СЧх розвиток включаСФ в себе: виникнення системи, висхiдну ста/пю СЧх у розвитку, низхiдну, завершальну стадiю та загибель системи у звязку з переходом СЧСЧ у якiсно нову матерiальну систему.
СуттСФвою характеристикою процесiв розвитку СФ час: по-перше, всякий розвиток здiйснюСФться у реальному часi, по-друге, тiльки час виявляСФ спрямованiсть розвитку.
Стародавня фiлософiя i наука не знали iдеСЧ розвитку у точному розумiннi цього слова, оскiльки час тодi сприймався як те, що циклiчно протiкаСФ i всi процеси сприймались як виконання заданоСЧ "вiдвiку" програми. Для античного свiтогляду не iснувало проблеми незворотних змiн, а питання про походження свiту в цiлому зводилося головним чином до питання про те, з чого походить дещо. РЖдея замкненого, досконалого космосу включала навiть постановку питання про спрямованi змiни, що породжують принципово новi структури i звязки.
Християнство висунуло iдею лiнiйного напряму часу, однак тiльки у сферi духу. У Новий час сформувались уявлення про природну iсторiю, про спрямованi i незворотнi змiни у природi i суспiльствi. Важливу роль тут вiдiграло створення науковоСЧ космологiСЧ i теорiСЧ еволюцiСЧ у бiологiСЧ i геологiСЧ. Глибоку розробку iдеСЧ розвитку* хоча i в iдеалiстичнiй формi, даСФ нiмецька класична фiлософiя, особливо Гегель. Вiн показав унiверсальнiсть принципу розвитку, розкрив його загальний механiзм i джерело виникнення, боротьбу i подолання протилежностей.
Загальною теорiСФю розвитку виступаСФ матерiалiстична дiалектика, що виявляСФ головнi особливостi процесiв розвитку, змiст СЧх основних законiв - СФдностi i боротьби протилежностей, переходу кiлькiсних змiн у якiснi, заперечення заперечення. Основнi iдеСЧ дiалектико-матерiалiстичноСЧ концепцiСЧ розвитку сформулював В.РЖ. Ленiн: "Розвиток, що нiби повторюСФ пройденi вже ступенi, але повторюСФ СЧх iнакше, на бiльш високiй основi ("заперечення заперечення"), розвиток, так би мовити, по спiралi, а не по прямiй лiнiСЧ; розвиток стрибкоподiбний, катастрофiчний, революцiйний; розриви поступовостi; перетворення кiлькостi в якiсть; внутрiшнi iмпульси до розвитку, що надаються суперечностями, зiштовхуванням рiзних сил i тенденцiй, що дiють на цiле тiло або в межах даного явища або всерединi даного суспiльства; взаСФмозалежнiсть i щiльнiший, нерозривний звязок усiх сторiн кожного явища (при цьому iсторiя вiдкриваСФ все новi i новi сторони), звязок, що надаСФ СФдиний, закономiрний свiтовий процес руху - такi деякi риси дiалектики, як найбiльш змiстовного (нiж звичайно) вчення про розвиток".
У наш час поширились уявлення про розвиток як у природничих, так i у суспiльних науках. Предметом вивчення стають насамперед внутрiшнi механiзми розвитку. Т?/p>