Дiалектика як теорiя розвитку
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
, що знання спираються на чуттСФвий досвiд i обТСрунтовуються дiяльнiстю розсудку, а вищим поняттям розуму (Богу, свiту, душi, свободi) цi властивостi не притаманнi. Вершиною класичноСЧ iдеалiстичноСЧ фiлософiСЧ СФ вчення Гегеля про дiалектику, що охоплюСФ усю дiйснiсть, починаючи з чисто логiчних категорiй, здiйснюючи далi перехiд до природи i духу i закiнчуючи категорiальною дiалектикою iсторичного процесу. У його дiалектицi дано змiстовну картину загальних форм руху. Вiн подiляСФ дiалектику на буття (кiлькiсть, якiсть, мiру), сутнiсть, що являСФ протиставлення буття самому собi, тобто СФ рефлектуючим (явище, дiйснiсть та iн) поняттям, де фiгурують категорiСЧ, що мiстять у собi як буття, так i сутнiсть.
Розвиток, таким чином, СФ перехiд вiд абстрактного до конкретного, перехiд явищ з одного якiсного стану в iнший, що здiйснюСФться на пiдТСрунтi виявлення i розвязання суперечностей. При цьому сам розвиток тлумачився як саморозвиток абсолютного духу, що проходить вiд буття до сутностi, а потiм вiд сутностi до поняття. У Гегеля поняття виявлялося i субСФктом, i обСФктом, i абсолютною iдеСФю. Але моделлю гегелiвськоСЧ дiалектики слугувала не обСФктивна реальнiсть, а вiдображуюче СЧСЧ мислення. Дiалектика Гегеля суперечила свiдоцтвам природознавства, у межах Якого були висунутi глибокi дiалектичнi iдеСЧ: теорiя розвитку стосовно геологiСЧ (Ч. Лайель), еволюцiйнi iдеСЧ Ламарка, космогонiчнi iдеСЧ Канта-Лапласа та iн. Марксизм зумiв пiднятися до всеосяжного синтезу принципу матерiалiзму i дiалектики i виявити результати узагальнення свiдоцтв суспiльних наук i природознавства у створеннi дiалектичного матерiалiзму. У XX ст. пiд впливом соцiальних суперечностей i кризи у природознавствi вiдроджуСФться iнтерес до дiалектики: у межах релiгiйноСЧ фiлософiСЧ екзистенцiалiстично-мiстичнi версiСЧ дiалектики розвивали К. Ясперс, К. Варт, М. Бубер; Ж. - П. Сартр намагався побудувати екзистенцiалiстично-феноменологiчну дiалектику iсторичноСЧ дiСЧ; представники франкфуртськоСЧ школи Т. Адорно, Г. Маркузе розробляли соцiоцентристську версiю дiалектики. У фiлософiСЧ РосiСЧ та УкраСЧни дiалектична традицiя була продовжена у "фiлософiСЧ всеСФдностi" В. Соловйова, антиномiчнiй дiалектицi С.М. Булгакова i П.О. Флоренського, екзистенцiальнiй дiалектицi М. БердяСФва i парадоксальнiй дiалектицi Л. Шестова. У новiтнiй захiднiй фiлософiСЧ розглядаються рiзнi дiалектичнi спорудження еволюцiйного характеру (у соцiобiологiСЧ, герменевтицi, еволюцiйнiй епiстемологiСЧ, а також у постпозитивiстських концепцiях).
2. Дiалектика як теорiя розвитку
Дiалектика - це спосiб фiлософствування, оснований на всезагальних принципах звязку та розвитку, теорiя i метод фiлософськоСЧ рефлексiСЧ, якi дають змогу субСФкту фiлософiСЧ розглядати i пояснювати унiверсальнi звязки свiту, людського мислення, суспiльного iснування та культури через взаСФмозвязок, взаСФмодiю, боротьбу i СФднiсть протилежних начал, аспектiв, сторiн буття, що саморозвиваСФться.
Дiалектика, перш за все, СФ теорiСФю, тобто формою науковоСЧ дiяльностi суспiльно-розвинутоСЧ людини, яка спрямована на отримання знань про природну та соцiальну дiйснiсть i разом з практикою складаСФ сукупну дiяльнiсть суспiльства.
3 точки зору дiалектикiв, все тече, все змiнюСФться. Метафiзики ж твердять, що явища незмiннi у своСЧй сутностi. Дiалектична концепцiя розвитку полягаСФ в тому, що розпиток тлумачиться як боротьба протилежностей, стрибкоподiбний перехiд кiлькостi у якiсть i навпаки та як рух за спiраллю. Метафiзики сприймають розвиток як результат. божественного першопоштовху, як збiльшення або зменшення, тобто як чисто кiлькiснiй) процес та як рух по замкненому колу.
Дiалектика i метафiзика альтернативнi способи фiлософського осягання буття. Вони рiзняться у багатьох суттСФвих моментах.
Якщо дiалектика вважаСФ рух абсолютним, а спокiй вiдносним, то метафiзика, навпаки, сприймаСФ рух як суму станiв спокою, що СФ постiйним.
Дiалектика визнаСФ взаСФмозвязок i взаСФмообумовленiсть явищ, а метафiзика розглядаСФ СЧх у вiдривi, у вiдокремленостi.
У фрагментi "До питання про дiалектику" В.РЖ. Ленiн писав, що, за концепцiСФю метафiзикiв, "залишаСФться у затiнку саморух, його рушiйна сила, його джерело, його мотив, або це джерело переноситься зовнi (Бог, субСФкт. .)". Дiалектика ж "головну увагу зосереджуСФ саме на пiзнаннi джерела самого руху... тiльки дiалектика даСФ ключ до саморуху всього сущого, тiльки вона ще ключ до "стрибкiв", "до перериву поступовостi", до "перетворення у протилежнiсть", до "знищення старого i виникнення нового". Отже, дiалектична концепцiя розвитку характеризуСФ дiалектику як всебiчне, багате на змiст, глибоке вчення про розвиток.
Важливим принципом матерiалiстичноСЧ дiалектики СФ принцип розвитку, тобто розумiння розвитку як вiчною i нескiнченною процесу змiни старо/о новим, одних явиш, i процесiв - iншими. Дiйсний свiт даСФ нам картину рiзноманiтних рухiв i змiн, переходiв з одного стану в iнший, неперервного виникнення нового i знищення старого у всiх явищах природи i суспiльства. Безперервний рух i розпиток, взаСФмоперетворення i перебудова предметiв i явищ - це одна iз значних рис i форм буття матерiального свiту, бо рух i розвиток являСФ собою необхiдну i суттСФву, невiдСФмну властивiсть матерiСЧ, без якоСЧ вона не може iснувати.
Але дiалектику цiкавить не рух взагалi, а насамперед розвиток. Пiд рухом розумiють б?/p>