Давнi слов'яни
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
ологiчних культур ставилися iдоли. Вони виготовлялися в своСЧй бiльшостi з дерева i каменю. Першi не збереглися, а виготовленi з каменю дiйшли до нашого часу. Таким, зокрема, СФ всесвiтньо вiдомий Збруцький iдол.
Святилища общинного користування. За морфологiчними ознаками вони подiляються на три типи.
1. Святилища-житла. Вони розташовувалися в селищах. Зовнi нiчим не вiдрiзнялися вiд звичайних житлових споруд. До них належать святилища, виявленi на поселеннях Горошове (останнi столiття до н.е.), ЗагаСЧ (РЖ-РЖРЖ ст. н.е.), Лепесiвка (РЖРЖРЖ-РЖV ст. н.е.) та iн.
2. Святилища вiдкритого типу. Розмiщувалися в самих селищах (РЖванкiвцi, Ставчани) або поблизу них (Ягнятин, Бокотин). Вони виникли на територiСЧ УкраСЧни в серединi другiй половинi РЖ тис н.е. Головним атрибутом таких святилищ були один або кiлька iдолiв та комплекс ритуальних споруд: ям, будiвель, вогнищ, жертовникiв.
3. Святилища-жертовники (требища) або олтарi. РЗх виявлено на поселеннях (Городок) та могильниках (Олександрiвка). Складалися з майданчика, викладеного камiнням власне жертовника та ями для вогнища. Ритуальнi предмети вiдсутнi. Це даСФ пiдстави вважати, що цi обСФкти використовувалися для повсякденного жертвоприношення. Вони добре вiдомi на поселеннях черняхiвськоСЧ культури Пiвнiчного Причорноморя, де виникли пiд впливом античноСЧ культури [77, с.636].
Друга група. Це святилища-городища РЖХ-ХРЖРЖ ст.: КиСЧвське, Ржавинське, Радянське, Збручанське, Горбiвське. Вони виникли внаслiдок тривалоСЧ еволюцiСЧ мiфологiчних поглядiв словян. Нема сумнiву, що в цей час на аренi релiгiйних уявлень зявляються спецiальнi служителi культу жерцi. Святилища присвячувалися головним богам: Перуну, Дажбогу, Сварогу, Хорсу або Велесу.
Городища-святилища виникали в мiiях концентрацiСЧ багатьох поселень, обСФднуючи словянське населення в сакральний центр великоСЧ територiСЧ племенi або союзу племен.
Наведенi конкретнi археологiчнi данi свiдчать, що раннi словяни вже на рубежi новоСЧ ери використовували святилища iз зображенням антропоморфних Богiв, а в РЖРЖРЖ ст. н.е., особливо в черняхiвську епоху, цей культ набув значного поширення.
Отже, перше тисячолiття новоСЧ ери залишило нам у спадщину виключно важливi памятки в галузi духовноСЧ культури, зокрема iснування численних святилищ з iдолами та жертовними вогнищами, якi сприяли формуванню свiтогляду наших пращурiв праукраСЧнцiв. Але розгляд цих процесiв буде абсолютно незавершеним, якщо ми не ввiйдемо в суть цiСФСЧ ж проблеми, не розглянувши другого, не менш важливого питання поклонiння рiзноманiтним явищам i силам природи. Тепер нам добре вiдомо, що словяни, перш нiж почали будувати спецiальнi святилища, ставлячи там персонiфiкованих богiв, поклонялися горам, гаям, водним джерелам, окремим деревам, де, на СЧхню думку, жили душi померлих.
Язичницький культ словян
Словянське язичництво досягло апогею напередоднi утворення КиСЧвськоСЧ держави i в першi два столiття СЧСЧ формування (9 10 ст.), коли культ Перуна, бога грози i покровителя воСЧнiв та князiв, став державною релiгiСФю КиСЧвськоСЧ Русi.
Служителями язичницького культу словян були волхви-засновники вчення про першотворця. Вони володiли секретами лiкування травами, були творцями своСФрiдноСЧ астрологiчноСЧ медицини. Волхви зберiгали i передавали з поколiння в поколiння географiчнi, астрономiчнi, математичнi знання.
Людське слово, як i друСЧди, вони надiляли таСФмною магiчною силою. Слово могло ощасливити людину або згубити. Воно могло вилiкувати людину вiд рiзних хвороб, перемогти злi сили, творити чудеса.
Поетiв словяни називали вiщими, вважаючи, що СЧм вiдомi таСФмницi людського буття. РЖ донинi в украСЧнцiв збереглася повага до законiв предкiв, зафiксованих у багатих житейською мудрiстю приказках, прислiвях, пiснях.
Подiбно до кельтiв, словяни мали священнi гаСЧ, що замiняли СЧм храми.
РЖ в словян, i в кельтiв навколишня природа СФ живою: дерева i трави говорять мiж собою та з птахами i з людьми. Предметами особливого шанування були у них лiси. Дуб вважався житлом божества. Йому приносили жертви. ГероСЧ багатьох народних казок часто по дереву потрапляють у небесне царство. Ще частiше це приписуСФться покiйникам.
За давнiми словянськими вiруваннями, померлi пiднiмаються мiфiчним дубом на небо до своСЧх предкiв. Цим, наприклад, i пояснюСФться фразеологiзм дати дуба. Взагалi в уявi i кельтiв, i словян дерево вiдiгравало важливу роль при створеннi свiту, а образ дерева життя займав важливе мiiе в системi шанування природи. Дерево життя це уособлення космогонiчних i часових уявлень: його корiння йшло в глибини землi, в царство померлих, стовбур символiзував поколiння живих, а листя i крона житло богiв та духiв.
Культ дерева СФ одним з найдавнiших. Вiн повязаний з образом дерева-захисника. Пiд деревом молились, СЧли, вiдпочивали, помирали. За деревами ховалися вiд ворогiв. Довголiття дерева пiдносило його над життям людей i тварин. Рослини, що несли в собi часточку плiдноСЧ сили природи, були мовби гарантом вiри в сприятливi впливи природи на долю людини. Це, в свою чергу, приводить до поширення обрядiв виробничоСЧ та лiкувальноСЧ магiСЧ, гадання на рослинах i виникнення вiдомого гороскопу друСЧдiв, у якому простежуСФться звязок людських характерiв з деревами.
Поклонiння силам природи
Гора.
У мiфологiчних поглядах гора надiлена багатою i глибокою символiкою. Вона трактуСФться як зосередження космiчних сил та центр, в якому