Давнi слов'яни
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
ння свiдчить про давнi традицiСЧ словянськоСЧ ЗарубинецькоСЧ культури та культури дакiйцiв, германцiв, ПшеворськоСЧ та ВельбарськоСЧ культур. Черняхiвськi племена померлих ховали за межами поселень. Спаленi кiстки складалися в урну або ямку з наступним похованням у могильнику.
Поховальнi ями були рiзними за розмiрами.
У третiй чвертi РЖ тис. н.е. поховальний обряд словян знову зазнаСФ певних змiн. Бiльшiсть могильникiв i поховань тепер розмiщувалися за 0,51км вiд селищ. Наприкiнцi РЖ тис н.е. у словянському свiтi у поховальному обрядi наступаСФ стабiлiзацiя, яка проiснувала понад 500 рокiв.
Духовна культура давнiх словян
ТРрунтовному вивченню духовноСЧ культури давнiх словян присвячена величезна наукова i популярна лiтература. В СЧСЧ числi працi вiдомих вiтчизняних украСЧнських i зарубiжних дослiдникiв (А.П. АфанасьСФва, М.С.Грушевського, Б.О.Рибакова, М.РЖ. Костомарова та iн.).
Як вiдомо, весь комплекс мiфологiчних уявлень наших предкiв у лiтературi отримав назву словянського язичництва.
М.РЖ. Костомаров розглядав язичництво як обожнення природи, визнання мислячоСЧ сили за предметами та явищами довкiлля, поклонiння сонцю, небу, водi та землi, вiтру, деревам, птахам, каменям, вогню тощо. Потойбiчний свiт вважався словянам-язичникам продовженням земного життя
А дослiдники Г.Ловмянський та А.Нiдерле вважали, що основою словянського язичництва була демонологiя культи предкiв i природи. Зокрема Г. Ловмянський писав:тАж Давнiй словянин жив серед свiту духiвтАж Вони оживляли та заповнювали рiвномiрно всю природу, яка СЧх оточувала. Людина почувала себе залежною вiд них, намагалася вiдвернути СЧхнi шкiдливi дiСЧ та прихилити до себе.
В украСЧнцiв, як i в iнших словянських народiв, до прийняття християнства iснувала величезна кiлькiсть богiв i божеств. На жаль, до нас не дiйшло майже нiяких мiфiв про родоводи богiв, за винятком окремих повiдомлень, таких як: вiтри Стрибожi внуки, або Сонце ж цар, син Сварога, вiн же Даждьбог. Важливу iнформацiю з цiСФСЧ проблеми ми черпаСФмо з ВелесовоСЧ книги, знайденоСЧ у 1919 роцi, а свiт узнав про неСЧ лише у 1954 роцi.
Ця безцiнна лiтературна памятка, текст якоСЧ написаний на деревяних дощечках, доносить до нас конкретне уявлення про життя i вiрування украСЧнцiв у дохристиянський перiод (з XII ст. до н. е. по IX ст. н. е.).
Велесова книга свiдчить, що нашi далекi пращури мали розвинуте почуття людськоСЧ гiдностi, нацiональноСЧ самосвiдомостi, патрiотизму, були людьми високоСЧ духовностi i моралi, проявляли священну любов до своСФСЧ рiдноСЧ землi пiдтверджуючи це вмiнням боронити СЧСЧ, завдяки чому i вижили.
Характерною особливiстю украСЧнськоСЧ мiфологiСЧ СФ пантеСЧзм вчення, за яким Бог ототожнюСФться з природою. Обожнювання усiх явищ природи, небесних свiтил, дерев, рiчок, поклонiння багатьом богам називаСФться полiтеСЧзмом (багатобожжям).
В украСЧнськiй релiгiйнiй мiфологiСЧ iснуСФ своСФрiдна iСФрархiя богiв. На чолi всього свiту стоСЧть найстарший Бог, який керуСФ усiм життям Всесвiту. Йому пiдпорядкованi нижчi рангом боги, якi порядкують рiзними сферами природи i людським життям.
Святилища
ОднiСФю з перших споруд словян-язичникiв, виявлених археологами, було святилище (капище) у КиСФвi, дослiджене В.В.Хвойком у 1908 роцi.
Д.Н.Козак вважаСФ, що святилище було великим культовим центром, можливо, полянського князiвства, стояло просто неба i повязане з культом дружинно-князiвського бога Перуна, перед яким (за лiтописами) клялися Олег, РЖгор та Святослав iз своСФю дружиною. Поблизу цього святилища знаходилося капище, де князь Володимир встановив iдолiв, якi зображували шiстьох головних богiв Русi: Перуна, Дажбога, Хорса, Стрибога, Симаргла i Мокошу.
Бiля капища Перуна пiдтримувався незгасимий вогонь, в жертву приносили бика, дикого кабана та пiвня. У верхньому шарi (Х ст.) знайдено бойову залiзну сокиру очевидно, символ Перуна. Цей язичницький храм було зруйновано у 988 роцi за наказом князя Володимира.
Словянськi святилища VРЖ-ХРЖРЖРЖ ст. за своСФю формою i атрибутикою мали розвиненi i досить стiйкi традицiСЧ, тому значний iнтерес становлять святилища бiльш раннього часу починаючи з перших столiть новоСЧ ери. Вони призначалися для обслуговування малоСЧ групи людей однiСФСЧ або кiлькох общин i влаштовувалися безпосередньо в селищах або поблизу. Прикладом СФ невелике святилище на поселеннi ЗубрицькоСЧ культури кiнця РЖ середини РЖРЖРЖ ст. н.е. бiля с. ЗагаСЧ на Волинi. Святилище розташоване у центрi селища. За формою воно нагадуСФ тулуб людини i заглиблене у материк на 0,3м. Яма заповнена вугiллям. По сторонах жертовника розмiщувалися три стовповi ями. Навпроти жертовника, у нiшi ями (дiаметром 1,2м) лежало висiчене з каменю-пiсковику антропоморфне зображення старого чоловiка з густими бровами та довгою бородою. Схематично висiчено голову, видiлено плечi. Бiля жертовника знайдено двi людськi нижнi щелепи (одна чоловiча, вiком до 35 рокiв, а друга жiноча до 25 рокiв). З iншого боку жертовника знайдено глиняну фiгурку жiнки з вiдбитими ногами та головою. На пiдлозi лежали уламки керамiки та кiстки тварин. Вiрогiдно, що це святилище повязане з культом предкiв.
Великий iнтерес становлять культовi споруди РЖРЖРЖ-РЖV столiть, перiоду ЧерняхiвськоСЧ культури. В цей час iснували такi святилища у Ставчанах, РЖванкiвцях, Бакотi (Поднiстровя), Лепесiвцi, Ягнятинi (Волинь), Олександрiвцi (Пiвнiчне Причорноморя) та iн.
На численних святилищах ЧерняхiвськоСЧ та iнших архе