Готичне розумiння краси
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
Вступ
Готика - це художнiй стиль (мiж сер. XII - XVI ст.), завершивший розвиток середньовiкового мистецтва у Захiднiй, Центральнiй та частково Схiднiй РДвропi, яка прийшла на змiну романському стилю.
Готичний храм, зберiгаСФ ту саму базилiкальную форму, що й у романський перiод, маСФ нову конструкцiю зводу, основою якого СФ каркасна система з нервюрами. Нервюри сходяться в пучки на опорних стовпах, на яких концентруСФться все навантаження перекриттiв. Новий звiд неминуче викликав змiну iнтерСФра. Його особливостями стали грандiозна висота, порiвняно невелика товщина стовпiв, витиснення, по сутi, стiни з величезними прорiзами вiкон, що у результатi викликало появу вiтражiв. В екстерСФрi панують вертикальнi тяги, гладка поверхня стiн закрита камяним мереживом, тому що скульптура спочатку укривала весь храм, особливо у ФранцiСЧ, де СФ блискучi зразки синтезу скульптури з архiтектурою.
У скульптурному декорi, що заповнив весь екстерСФр, будучи родом проповiдi, крiм iен зi Священного Писання трапляються вже лiтературнi повчальнi сюжети i iени з життя, iнодi сповненi гумору.
Широковiдомим став Шартрский собор. Блискучий приклад зрiлоСЧ французькоСЧ готики - собор у Реймсi. Найбiльший i найвищий собор ФранцiСЧ - Амьенський. Його довжина 145 м, висота зводу центрального нефа 42,5 р. Амьенський собор часто називають готичним Парфеноном.
З готичних монастирiв особливо знаменитим СФ абатство Мон Сен Мiшель бiля границi НормандiСЧ i Бретанi, розташоване на високiй скелi, як неприступна мiцнiсть. Феодальнi замки наприкiнцi XIII ст. будували вже тiльки з королiвського дозволу, у XIV ст. це взагалi стаСФ привiлеСФм короля i його оточення, у замкових комплексах виникають розкiшне вбранi палаци. Замки поступово перетворюються в резиденцiСЧ для розваг, на мисливськi шато.
1. Виховна i декоративна функцiя мистецтва готичноСЧ епохи
У каролингську епоху ясно визначаСФться виховна, пропедевтична мiсiя мистецтва, що воно було покликано здiйснювати протягом усього середньовiччя. Перед художником ставилася задача зображення iстини Священного писання. Вiдправною крапкою в СЧСЧ зображеннi була затверджена церквою iконографiчна традицiя, якiй художник за допомогою мiркування i досвiду давав життя у своСФму добутку. Дiячi церкви надавали величезного значення мистецтву як засобу поширення християнськоСЧ догматики, насамперед серед тих, для кого релiгiя не була професiСФю, як засобом виховання мирян. Тому протягом усього середньовiччя традицiя прикрашання мiських соборiв розвивалася безперешкодно i зустрiчала всiляку пiдтримку з боку церкви, у той час як питання про прикрашання монастирських церков неодноразово породжувала гостру i люту полемiку. Бернард Клервосьский, настiльки вишукано й уСЧдливо виступав проти прикрашання монастирських романських церков сюжетними i фантастичними рельСФфами, писав одночасно про декорацiСЧ мiських соборiв наступне:
Одна справа - СФпископське, iнше - чернече. Адже ми знаСФмо, що СФпископи покликанi пектися i про розумний, i про нерозумний, викликаСФ благоговiння в плотськiй людинi за допомогою вроди тiлесноСЧ, тому що не можуть досягти того за допомогою вроди духовноСЧ.
У готичну епоху тенденцiя до пишноСЧ прикраси соборiв творами мистецтва розвилася повною мiрою. Готичний собор зявився якби втiленням поетичноСЧ мрiСЧ про божий град, символом небесного РДрусалима на землi, що предстали в баченнi пророка Товiя зi стiнами iз сапфiрiв i смарагдiв i дверей з дорогоцiнних каменiв. Його струнка архiтектурна краса, таСФмниче мерехтiння вiтражiв, розкiшне скульптурне оздоблення i коштовнiсть знаряддя були спрямованi до однiСФСЧ мети - поетизацiСЧ лiтургiСЧ. Зовнiшня пишнота повинна була йти рука об руку з внутрiшньою чистотою, i тому усi види мистецтва - i сяючi в грандiозних вiкнах кольоровi вiтражi, i розставлена по порталах скульптура, i численнi рельСФфи - були покликанi направляти людину до внутрiшньоСЧ чистоти помислiв, виховувати СЧСЧ i керувати СЧСЧ духовним свiтом.
Близько 1286 року виник твiр Гийома Дуранда Rationaie Divinorum Officium, присвячений походженню i символiцi церковного ритуалу. Деяку частину першоСЧ книги своСФСЧ працi Дуранд присвятив картинам i образам, i занавiсям, i прикрасам церкви, де в коротких i ясних сентенцiях виклав основнi уявлення вченого i церковника XIII столiття про церковне мистецтво i його призначення. Картини i прикраси в церквi, - писав -Дуранд, - суть навчання i писання мирян. Тому що тi, хто неучений, бачать те, чому вони повиннi наслiдувати i речi бувають зрозумiлi i прочитанi, хоча б букви i були невiдомi. Ми почитаСФмо не образи i не вважаСФмо СЧх божественними, i не сподiваСФмося на порятунок завдяки СЧм, тому що це було би iдолопоклонством. Однак ми поклоняСФмося СЧм як постiйнiй памятi i нагадуванню про речi, зробленi давним-давно.
Постiйно прибiгаючи до авторитету Священного писання, цитуючи пророкiв i апостола Павла, Дуранд говорить про необхiднiсть помiрноСЧ прикраси церкви творами мистецтва, але укладаСФ свою думку в такий спосiб: Ми випробуСФмо в церквах менше поваги до книг, чим до образiв i картин. Уявлення про виховну i декоративну функцiю мистецтва властиво всiй середньовiчнiй епосi. Однак його виховна роль складалася не в плоскiй моралi. Його моралiзуючий, дидактичний змiст був оточений iнтенсивнiстю почуття i духовним простором такоСЧ широти, що мiг пiднiмати дух середньовiчноСЧ людини до позахмарних висот i збагачувати його глибокими i силь