Вчення Гегеля про державу та право
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
Змiст
1. Методологiчна основа вчення Гегеля про державу та право
2. Особливостi методологiчного пiдходу Гегеля до визначення сутностi права держави i порiвняннi з пiдходами Канта
3. Основнi етапи розвитку iдеСЧ свободи та СЧх характеристика, сутнiсть права. Основнi ключовi поняття кожного з етапiв розвитку iдеСЧ свободи (особистiсть, власнiсть, договiр, неправо, покарання, вина, умисел, намiр, благо, добро, зло, держава та СЧх характеристика)
4. Сутнiсть держави та СЧСЧ вiдношення до особистостi суспiльства. СубСФктивна та обСФктивна сторони держави та СЧх характеристика
Використана лiтература
1. Методологiчна основа вчення Гегеля про державу та право
Георг-Вiльгельм-Фрiдрiх Гегель (1770-1831) - один iз найбiльш вiдомих представникiв нiмецькоСЧ класичноСЧ фiлософiСЧ. Його працi, зокрема Конституцiя Нiмеччини, Феноменологiя духу, Фiлософiя права, Фiлософiя iсторiСЧ, мали великий вплив на розвиток полiтичноСЧ думки. У них мiстилися генiальнi для свого часу, хоч iнодi непослiдовнi й суперечливi, iдеСЧ та концепцiСЧ про закони суспiльного розвитку, громадянське суспiльство, нацiональну державу, нацiю, право тощо.
Гегелева фiлософiя дуже складна, i необхiдно визнати, що вiн-найважчий для розумiння з усiх видатних фiлософiв. Тому перш нiж докладно пояснювати його систему, вельми корисною може видатися СЧСЧ загальна характеристика.
Система фiлософiСЧ мислителя побудована на його основному положеннi про тотожнiсть мислення та буття, яке виражено у формулi: Все дiйсне - розумне, все розумне - дiйсне. Ця формула породжувала ту рiзноманiтнiсть думок, якi викликали непорозумiння навiть серед освiчених людей. Фiлософовi докоряли в тому, що вiн у такий спосiб виправдовуСФ будь-який державний режим, закликаСФ до релiгiйного смирення.
Як вважають дослiдники вчення Гегеля, цi докори не були справедливими. Фiлософ вкладав вельми своСФрiдний сенс у поняття дiйсний i розумний. Дiйсним вiн вважав все те, в чому явище збiгаСФться з суттю, що маСФ силу дiСЧ. Розумним називав вiн останню основу всiх речей, щось на зразок iдеСЧ Платона.
Наведена теза, отже, означала, що в кожнiй iснуючiй державi, добрiй чи поганiй, мiститься вiдображення вiчноСЧ iдеСЧ держави, яка перебуваСФ не в якомусь захмарному свiтi, а лежить у самих речах. Присутнiсть СЧСЧ в речах не робить СЧх добрими чи поганими, кожна держава, навiть якщо вона погана, мiстить цю iдею i, отже, в цьому i тiльки в цьому смислi вона - розумна. Кажучи про розумнiсть держави, ми не даСФмо СЧй оцiнки, а тiльки констатуСФмо ставлення будь-якоСЧ держави до загального поняття про неСЧ, до СЧСЧ iдеСЧ.
Можна також сказати, що у формулi: що розумне, те дiйсне, а що дiйсне, то розумне Гегель висловив глибоку i вiрну думку про те, що людський розум пiзнаСФ закони дiйсностi, а сама дiйснiсть у практичнiй дiяльностi являСФ собою здiйснення того, що пiзнано розумом. Але фiлософ зробив iз цього хибний висновок, що мислення СФ не тiльки властивiстю людського розуму i вiдображенням буття, а й сутнiстю самого буття. Тому, за Регелем, усе буття розглядаСФться як дiяльнiсть якогось розумного мислячого начала, яке вiн називав абсолютним. Природа, суспiльство людей та СЧхня духовна дiяльнiсть в усiх своСЧх проявах СФ виявленням цього абсолютного начала, яке тому й називаСФться ним абсолютним, що лежить в основi всього буття.
У працi Феноменологiя духу Гегель зобразив шлях розвитку людського мислення. Першою стадiСФю розвитку абсолютного начала СФ iдея, що являСФ собою найбiльш загальний та абстрактний вираз у процесi мислення всього буття. Вона проминаСФ у своСФму розвитку два етапи: в собi буття i для себе буття, i стаСФ в результатi цього розвитку абсолютною iдеСФю. Друга стадiя - виявлення iдеСЧ у просторi й часi. Ця стадiя, за Гегелем - вiдчуження iдеСЧ, тобто здiйснення СЧСЧ в чомусь для неСЧ чужому (в матерiальному свiтi). Третя стадiя в розвитку абсолютного начала означаСФ перехiд у галузь духу, тобто повернення iдеСЧ до самоСЧ себе (до мислення самоСЧ себе) в людському дусi.
Для нас СФ важливою якраз третя завершальна стадiя руху iдеСЧ, яка маСФ справу з людиною та людським суспiльством. Вона, своСФю чергою, теж складаСФться з трьох фаз, якi послiдовно змiшуються, i якi мiстять: субСФктивний дух (iндивiдуальна людська свiдомiсть); обСФктивний дух (право, мораль, моральнiсть); абсолютний дух (мистецтво, релiгiя, фiлософiя). З цього схематичного опису системи гегелiвськоСЧ фiлософiСЧ стаСФ зрозумiло, чому в подальшому безпосереднiй iнтерес представлятиме в основному лише друга з перелiчених фаз. ОбСФктивний дух - це, за Гегелем, та фаза розвитку духу (i всесвiтньоСЧ iсторiСЧ), коли свобода вперше набуваСФ форму реальностi, тобто наявного буття у виглядi державно-правових формоутворень. Дух виходить з форми своСФСЧ субСФктивностi, пiзнаСФ та обСФктивуСФ зовнiшню реальнiсть своСФСЧ свободи: обСФктивнiсть духу входить у своСЧ права.
Отже, абсолютне начало реальностi у вченнi Гегеля називаСФться iдеСФю; до неСЧ належать поняття, якi СФ взiрцями для окремих галузей реальностi. РЖдея, твердив фiлософ, постiйно розвиваСФться, вiдчуваСФ еволюцiю. Однак цей рух, властивий iдеСЧ, доходить до людськоСЧ свiдомостi лише пiсля того, як вiн зовсiм зясувався. Свiдома мудрiсть цього свiту, в якому ми живемо, СФ рефлексом, що передуСФ руховi речей.
Але для Гегеля процес розвитку не був процесом безболiсним, мирним, бо мав моменти б?/p>