Вчення Гегеля про державу та право
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
нодавчiй владi фiлософ розглядав як щось протизаконне, таке, що руйнуСФ законний державний устрiй. Правового стану суспiльства, пiдкреслював мислитель, неможливо досягти протиправними засобами. Вiн закликав домогтися перетворень у державному ладi мирним шляхом, за допомоги поступових мирних реформ.
Фiлософiя права в роздiлi про державу подаСФ цю саму теорiю трохи повнiше. Держава, вважав Гегель - це реальнiсть моральноСЧ iдеСЧ, моральний дух, як видима субстанцiональна воля, очевидна сама собi, що мислить про себе i виконуСФ те, що пiзнаСФ, мiрою того, як пiзнаСФ. Держава - це розумне в собi та для себе. Якби держава iснувала лише задля iнтересiв iндивiда (як вважають лiберали), то iндивiд мiг би бути або й не бути членом держави. Проте стосунок держави до iндивiда зовсiм iнший: оскiльки держава - це обСФктивний дух, iндивiд маСФ обСФктивнiсть, iстину, мораль тiльки тодi, коли вiн СФ членом держави, правдивий змiст i мета якоСЧ - СФднiсть як така. Фiлософ припускав, що можуть бути поганi держави, але вони просто iснують i не мають справжньоСЧ реальностi, тодi як розумна держава - це безконечне в самому собi.
У Гегеля ми не знаходимо жодного фiлософського принципу, який визначав би мiждержавнi вiдносини. Вiн гадав, що в зовнiшнiх зносинах держава СФ iндивiдом i вона незалежна вiд усiх iнших держав. Оскiльки в цiй незалежностi виявляСФться буття для себе реального духу, держава СФ першою свободою i найвищою честю народу. Звiдси мислитель заперечував будь-яке обСФднання на кшталт Лiги нацiй, яке могло б обмежити незалежнiсть окремих держав. Мiжнароднi конфлiкти може розвязати тiльки вiйна; держави одна щодо одноСЧ перебувають у природному станi, СЧхнi зносини не визначаСФ закон або мораль; СЧхнi права виявляються в СЧхнiх конкретних прагненнях, iнтерес кожноСЧ держави - СЧСЧ найвищий закон. Не iснуСФ нiяких суперечностей мiж полiтикою та мораллю, оскiльки держави не пiдлягають звичайним моральним законам.
Фiлософ, як бачимо, повторював подiл влади МонтескСФ, з тiСФю рiзницею, що замiсть судовоСЧ влади ввiв владу князiвську (нагадаймо, що судова влада, за Регелем, належить до iнститутiв громадянського суспiльства неполiтичноСЧ держави). Водночас вiн вважав концепцiю самостiйностi гiлок влади та СЧх взаСФмного обмеження невiрною, оскiльки за такого пiдходу нiби вже припускаСФться ворожнеча кожноСЧ з властей до iнших, СЧхнi взаСФмнi побоювання i протидiСЧ. Мислитель виступав за таку органiчну СФднiсть рiзних гiлок влади, за якоСЧ всi гiлки виходять iз могутностi цiлого та СФ його органiчними частинами.
РЖ все ж таки Гегель вiддавав перевагу князiвськiй владi, значення якоСЧ вбачав у тому, що це СФ влада останнiх рiшень, якi спираються на самосвiдому волю однiСФСЧ особи. Абсолютно необхiдно, щоб у державi був такий елемент, який своСЧм останнiм хочу ставив крапку над i. Це не означаСФ, за Регелем, що монарх владарюСФ необмежено свавiльно. Вiн мусить спиратися на закон, який маСФ в собi момент розумностi, саме вiн маСФ поважати iндивiда як вiльну субСФктивнiсть i розумiти цих iндивiдiв. А коли в державi СФ мiцна конституцiя, то правителевi часто нiчого робити, крiм як давати свiй пiдпис. Але цей пiдпис - важливий, вiн символiзуСФ очолення, вище якого не можна пiднятися. Оце й СФ основою принципу СФдиновладдя. Тому мислитель вiдкидав усякi можливi аргументи проти начала СФдиновладдя. Монарх необхiдний для того, щоб доходити до остаточних рiшень у випадках, що автоматично не випливають з приписiв i законiв, на якi спираСФться дiяльнiсть державноСЧ адмiнiстрацiСЧ.
Законодавча влада, за вченням Регеля, повинна виражати не iнтереси народу, який сам не знаСФ, чого хоче, а iнтереси станiв. Сама ж законодавча установа повинна представляти стани, а не народ. Вона складаСФться з двох палат, до яких входять представники вищих станiв, окрiм представникiв вiд народу. Отже, Гегель був прихильником органiзацiСЧ станово-професiйного представництва в державi.
Особливе мiiе в державi маСФ посiдати i другий елемент - виконавчоСЧ та урядовоСЧ влади. Виконавча влада здiйснюСФться монархом i чиновниками. Досконала держава, вважав фiлософ, вимагаСФ, щоб громадянське суспiльство було залучено до управлiння державою. З нього держава повинна вибрати найбiльш здiбних i талановитих, якi утворюють особливий клас слуг держави. Гегель називав цей клас середнiм станом, в якому втiлено освiченiсть i народну правосвiдомiсть. Середнiй стан СФ переважно носiСФм державноСЧ самосвiдомостi, тому вiн нiби складаСФ головну опору держави. Твердження про те, що кожен зокрема повинен бути закликаний до виявлення своСФСЧ думки в державних справах, мислитель називав демократизмом, позбавленим будь-якоСЧ розумноСЧ форми.
Ось таке у стислiм викладi фiлософсько-правове вчення Регеля. Попри деякi небезспiрнi положення, воно справило значний вплив на подальшу iсторiю полiтико-правовоСЧ думки. Фiлософiя Регеля, як i вся нiмецька класична фiлософiя, являСФ собою значний внесок у культурну спадщину людства.
3. Основнi етапи розвитку iдеСЧ свободи та СЧх характеристика, сутнiсть права. Основнi ключовi поняття кожного з етапiв розвитку iдеСЧ свободи (особистiсть, власнiсть, договiр, неправо, покарання, вина, умисел, намiр, благо, добро, зло, держава та СЧх характеристика).
Основним предметом фiлософiСЧ iсторiСЧ СФ дух у процесi розвитку. Сама ж iсторiя СФ розвитком духу в часi, маСФться на увазi, що iсторiя свiтового духу маСФ свою мету. Ця мета - розвиток свободи, свободи громадянина в громадянськом?/p>