Вчення Гегеля про державу та право
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
вимога майновоСЧ рiвностi розцiнювалася ним як нерозумна позицiя, пусте i поверхове розумування.
Наступний момент вчення про абстрактне право - гегелiвськi мiркування про неправду (обман, примус, злочин). Одним iз видiв неправди СФ злочин. Злочин - це свiдоме порушення права, що вимагаСФ його вiдновлення через покарання. З погляду фiлософа, сам злочинець повинен вимагати собi покарання. Гегель твердив, що покарання - це право злочинця, оскiльки воно СФ актом його власноСЧ волi, яка заперечуСФ право, що тягне заперечення, тобто поновлення права через покарання.
Абстрактне право торкаСФться зовнiшнiх вчинкiв людини. У ньому вiльнi iндивiди взаСФмодiють один з одним як особи, що керуються у своСЧй поведiнцi заборонами i велiннями юридичних норм. СубСФктивна сторона поведiнки тут до уваги не береться i не дослiджуСФться. Але на другiй стадiСЧ розвитку обСФктивного духу, у сферi моралi, вона набуваСФ вирiшального значення. На цiй стадiСЧ, коли особа абстрактного права стаСФ моральним субСФктом, вперше набувають значення мотиви i цiлi вчинкiв субСФктiв.
Усякий проступок, писав Гегель, являСФ собою СФднiсть субСФктивного i обСФктивного в дiях конкретноСЧ особи. Розмежування цих аспектiв, розкриття СЧхньоСЧ дiалектики необхiдне фiлософу для того, щоб довести тезу про обовязки оцiнювати людину за СЧСЧ поведiнкою. Звiдси випливав важливий висновок про право карати людей тiльки за скоСФнi ними злочиннi дiСЧ. Настання кримiнальноСЧ вiдповiдальностi мислитель обумовлював наявнiстю умислу в проступках iндивiда.
У своСФму вченнi Гегель характеризував мораль як субСФктивне розумiння добра i зла. Але щоб субСФктивне розумiння не перетворилося в голий субСФктивiзм, йому потрiбна обСФктивна основа. Так намiчаСФться перехiд обСФктивного руху в третю, вищу стадiю свого розвитку - моральнiсть.
4. Сутнiсть держави та СЧСЧ вiдношення до особистостi суспiльства. СубСФктивна та обСФктивна сторони держави та СЧх характеристика
Гегеля можна вiднести до прихильникiв органiчноСЧ теорiСЧ держави. Вiн просто називав державу органiзмом, будiвничим якоСЧ СФ iсторiя. Як й iншi прихильники цiСФСЧ теорiСЧ, фiлософ вiдкидав договiрне походження держави.
Державний механiзм - органiзм духовний, втiлення обСФктивного духу, в якому знайшла свiй вираз моральнiсть, що пiднялася вiд субСФктивного СЧСЧ стану в окремiй душi до обСФктивного iснування полiтичних установ. Не в субСФктивнiй самосвiдомостi окремоСЧ людини, а в обСФктивних установах держави вбачав Гегель ту сферу, де повинно бути орiСФнтовано поняття добра i зла, правди i неправди. Ось чому своСЧ етичнi погляди фiлософ викладав у ФiлософiСЧ права, а вищим ступенем цiСФСЧ фiлософiСЧ вважав вчення про державу.
Свою фiлософiю держави Гегель виклав у ФiлософiСЧ iсторiСЧ та ФiлософiСЧ права. У ФiлософiСЧ iсторiСЧ сказано, що держава - це справдi втiлене i здiйснене моральне життя i що всю духовну реальнiсть, притаманну людинi, дано СЧй тiльки через державу. Адже духовна реальнiсть людини полягаСФ в тому, що СЧСЧ власну сутнiсть - розум - обСФктивно дано СЧй, що ця сутнiсть маСФ для неСЧ безпосереднСФ обСФктивне iснування... Адже iстина - це СФднiсть загальноСЧ та субСФктивноСЧ воль, а загальне виявляСФться в державi та СЧСЧ законах, в СЧСЧ загальних i розумних установах. Держава - це земна форма iснування божественноСЧ iдеСЧ. РЖ знову Держава - це втiлення розумноСЧ свободи, що реалiзуСФ i усвiдомлюСФ себе в обСФктивнiй формi...Держава - це iдея духу в зовнiшнiх виявах волi та свободи людини.
Отже, держава, за вченням Гегеля - це iдея розуму i дiйснiсть конкретноСЧ свободи, моральний дух, найвища честь народу. Цi високi, хоч i не зовсiм зрозумiлi за смислом слова, означають, що в державi, СЧСЧ установах фiлософ побачив утiлення добра, чим здiйснив перехiд вiд етичного iндивiдуалiзму СФвропейськоСЧ етики XVII-XVIII ст. до етики давньогрецького духу з СЧСЧ абсолютизацiСФю держави як носiя вищих моральних цiнностей.
Здiйснивши цей перехiд, Гегель, однак, не вважав, що окрема особа цiлком розчиняСФться в суспiльному цiлому, як це ми бачили у Платона. Вiн критикував Платона за те, що той односторонньо вирiзнив момент загальностi та не взяв до уваги самостiйну людину з усiма СЧСЧ конкретними означеннями (приватна власнiсть, iндивiдуальна сiмя i т. iн.). Справжня держава, на його думку, мiстить обидва цi протилежнi моменти. Суспiльство iснуСФ не завдяки простiй солiдарностi його членiв, а завдяки поСФднанню двох протилежних начал - iнтересiв цiлого та iнтересiв окремих осiб.
Наведене вище твердження Гегеля не даСФ, однак, вiдповiдi на питання, що СФ метою, а що засобом, тобто чи громадяни iснують задля держави, чи держава задля громадян. Гегель дотримувався першого погляду, лiберальна фiлософiя, яка йде вiд Локка - другого.
РЖдея держави у Гегеля внутрiшньо повязана з поняттям громадянського суспiльства, як елемент, неуявленний окремо вiд державноСЧ iдеСЧ. Фiлософ iз великою проникливiстю описав основнi риси громадянського суспiльства як особливоСЧ соцiальноСЧ системи, що виникла з обСФктивних потреб маси окремих осiб i утворила якийсь обСФктивним соцiальний порядок, закони якого вивчаються особливою наукою, полiтичною економiСФю, яка надаСФ перевагу думцi, оскiльки вона в масi випадковостей прагне вiднайти загальну законовiдповiднiсть.
Гегель вирiзняв три стани громадянського суспiльства: 1) субстанцiальний (землевласники - дворяни i селяни), 2) промисловий (фабриканти, торгi