Вчення Гегеля про державу та право
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
? суспiльствi. Свобода, за вченням Гегеля, СФ сама в собi метою, яка реалiзуСФться та СФ СФдиною метою духу. Свiтова iсторiя була спрямована до тiСФСЧ остаточноСЧ мети, якiй протягом багатьох столiть приносяться жертви на олтарi свiту. Тiльки ця остання мета втiлюСФться й реалiзуСФться, тiльки вона СФ у змiнах усiх подiй i вiдносин тим, що в них воiстину дiСФве. Оскiльки реалiзацiя свободи за Гегелем iз необхiднiстю мiстить i те, що дух сам усвiдомлюСФ себе вiльним, iсторiя СФ також i прогресом в усвiдомленнi свободи.
Людська свобода - результат тривалоСЧ роботи духу. РЖсторичний розвиток духу обiймаСФ три головнi фази: схiдну, греко-римську та нiмецьку. Схiд знав i донинi знаСФ, що вiльний тiльки один; греко-римський свiт - що вiльнi декотрi, а нiмецький свiт знаСФ, що вiльнi всi. Можна було б сподiватися, що демократiю буде проголошено найкращою формою правлiння, коли всi користуються свободою, але насправдi цього не сталося. РЖ демократiя, аристократiя належать до тих форм держави, в яких свободою користуються не всi, а тiльки декотрi, за деспотизму маСФ свободу один, а за монархiСЧ вiльнi всi. Це повязано з тим, що слову свобода Гегель надавав незвичайного значення. Для нього не було свободи без закону; проте, вiн намагався перевернути це твердження й виголошував, що там, де закон, там i свобода. Отже, свобода для нього означала не бiльше, нiж право коритися закону.
Розвиток свiтового духу вiдбуваСФться не автоматично, вiн не може обiйтися без практичноСЧ участi людей, без людськоСЧ активностi взагалi. Людська активнiсть мотивована вiдокремленими егоСЧстичними потребами, iнтересами, навiть пристрастями iндивiдiв, утворюСФ, за Гегелем, СФдиний адекватний засiб чи iнструмент, за допомоги якого iсторiя реалiзуСФ свою внутрiшню найбажанiшу мету.
Принципом iсторичного розвитку, вважав мислитель, СФ нацiональний дух. Як i можна було сподiватися, найвищу роль у земному розвитку духу вiн визначав нiмцям. Нiмецький дух - це дух нового свiту. Його мета - реалiзацiя абсолютноСЧ iстини i необмежене самовизначення свободи - тiСФСЧ свободи, змiстом якоСЧ СФ СЧСЧ власний абсолют. НацiСЧ в Гегеля вiдiгравали ту саму роль, яку в Маркса надано класам. На додачу до нацiй ми, твердив фiлософ, повиннi також зважати й на видатнi iсторичнi постатi, дiСЧ яких сприяють реалiзацiСЧ загальноСЧ волi свiтового духу. Для прикладу названо Олександра Македонського, Цезаря, Наполеона РЖ.
Прогрес в усвiдомленнi свободи, який утворюСФ внутрiшнiй сенс свободи, не повинен, на думку Гегеля, розумiтися в суто субСФктивному значеннi, тобто як адекватна рефлексiя свободи. Внутрiшнiй характер iдеСЧ у нього завжди повинен стати реальнiстю.
Але перш нiж перейти до зясування основних формоутворень вiльноСЧ волi, зупинiмося на гегелiвському поняттi права взагалi.
Право мислитель розумiв як царство реалiзованоСЧ свободи, наявне буття вiльноСЧ волi. Мова при цьому йшла про розвинену розумну волю, яка вiльна. Водночас поняття право вживалося в його фiлософiСЧ права в таких основних значеннях: 1) право як свобода (iдея права), 2) право як певний ступiнь i форма свободи (особливе право), 3) право як закон (позитивне право). На ступенi обСФктивного духу, де весь розвиток визначаСФться iдеСФю свободи, свобода i право виражають СФдиний сенс.
Система права як царство здiйсненоСЧ свободи являСФ собою iСФрархiю особливих прав, даних iсторично i хронологiчно; вони обмеженi та можуть вступати у взаСФмнi колiзiСЧ. На вершинi iСФрархiСЧ особливих прав стоСЧть право держави.
Гегель розрiзняв право i закон, але водночас прагнув у своСЧй конструкцiСЧ унеможливити СЧх протиставлення. Як велике непорозумiння розцiнював фiлософ перетворення вiдмiни природного або фiлософського права вiд позитивного у протилежнiсть i суперечнiсть мiж ними. Мислитель визнав, що змiст права може бути перекручений у процесi законодавства: не все, дане у формi закону, СФ правом, оскiльки лише закономiрне в позитивному правi - законне i правомiрне.
Гегель, як i МонтескСФ, вирiзняв iсторичний момент у позитивному правi. Вiн твердив, що в законах вiдображаСФться нацiональний характер народу, ступiнь його iсторичного розвитку, природнi умови його життя та iн. Водночас фiлософ застерiгав, що не всi обставини iсторичного розвитку права i держави безпосередньо стосуються до СЧхньоСЧ сутностi, а лише тi, що розкриваються як момент розвитку фiлософського поняття.
У гегелiвському вченнi трьома головними формоутвореннями вiльноСЧ волi та вiдповiдно трьома основними ступенями розвитку поняття права СФ: абстрактне право, мораль i моральнiсть.
Абстрактне право виступаСФ лише як абстрактна i гола можливiсть усiх наступних бiльш конкретних визначень права i свободи. Вiдзначмо два вузловi його моменти. По-перше, основною заповiддю абстрактного права, що являСФ собою сукупнiсть вiдносин iндивiдiв як приватних власникiв, Гегель оголосив заклик: Будь собою i поважай iнших як осiб. Легко вловити антифеодальний сенс цього заклику, що утверджував гiднiсть людськоСЧ особи, яка нехтувалася в умовах крiпосних порядкiв. По-друге, свою реалiзацiю свобода абстрактноСЧ особи знаходить, вважав мислитель, у правi приватноСЧ власностi. "аснiсть, в якiй вiн убачав тiльки ставлення людей до речей, породжена необхiднiстю для окремого iндивiда виявити свою свободу в зовнiшньому свiтi. Завдяки власностi людина стаСФ особою. Лише у власностi особа СФ як розум, На думку Гегеля, свобода приватноСЧ власностi - видатне завоювання нового часу. Водночас