Виникнення міжнародного права та його особливості в період рабовласницької та феодальної доби
Контрольная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие контрольные работы по предмету Юриспруденция, право, государство
?оти гнобителів взагалі не визнавалися війнами, і тому відносно їх учасників уважалися дозволеними самі жорстокі міри, самі варварські засоби й методи ведення війни.
У ті часи армії складалися в основному з найманців. Створенню найманих армій сприяли розвиток грошово-мінового господарства й посилення розорення селян, ремісників і дрібних феодалів, що поповнювала ряди цих армій. Подібний порядок комплектування військ у значній мірі визначав режим військовополонених, хворих і поранених. Полонений уважався власністю воєначальника, підрозділ якого брало його в полон. Він міг за своїм розсудом використати його на роботах, обміняти, відпустити за викуп або без такого, убити або помилувати.
До XVIIIв: організованої й досить ефективної допомоги хворим і пораненим воїнам не існувало. Нечисленні лікарі й фельдшери обслуговували тільки своїх хазяїв (воєначальників, лицарів, взагалі вихідців із привілейованих станів). Найчастіше ці функції виконували навчені кріпосні слуги, що засвоїли професію цирульників і по сумісництву лікарів-фельдшерів. Що ж стосується солдатів, то легкопоранені пересувалися з армією в обозах і перебували на піклуванні своїх товаришів; важкохворі й поранені розміщалися за свій власний рахунок у місцевих жителів або в монастирях. Якщо заможним воїнам ворожої армії ще виявлялася деяка медична допомога розраховуючи на викуп після їхнього видужання, то тяжкопоранених солдатів звичайно добивали кинджалами.
Війна вважалася законною й справедливою, якщо оголошувалася належним чином через посланців-герольдів. У Флоренції, наприклад, спеціальний дзвін дзвонив цілодобово протягом місяця до початку воєнних дій, щоб власне населення й ворожа країна могли підготуватися до війни. Деякі інші італійські держави-міста посилали ворогові обагрену кровю рукавичку.
Католицька церква намагалася встановити так звані божі перемиря, що забороняли приватні війни по певних днях, а з XIв. з ініціативи папської курії почали видаватися постанови, що пропонували обмеження крайностей у поводженні воюючих.
Обмеження свавілля під час війни викликалися прагненням забезпечити взаємність поводження конфронтуючої сторони, необхідністю зміцнити дисципліну в армії, що розкладається безцільними руйнуваннями, убивствами й грабежами. Ці обмеження викликалися також розвитком товарно-грошових відносин і необхідністю організованого поповнення скарбниці для розплати з найманими військами. Поступово все частіше застосовувалися контрибуції й репарації, що були однієї з форм відкупу від повальних захоплень і грабежів. Регулярного державного військово-морського флоту в цей період майже не існувало. У морських війнах виступали приватні судна (корсари, капери, арматори), що одержували свідчення, що засвідчували їхнє право на участь у війні на стороні однієї з воюючих держав. Частина захопленої здобичі каперів здавалася в державну скарбницю, частину розподілялася між власниками судна, його командиром і командою.
У період феодалізму виникає поняття нейтралітету, що істотно відрізнялося від сучасного, означаючи надання послуг обом воюючим сторонам, а іноді навіть тільки однієї з них на шкоду іншої.
Найбільш широкий розвиток одержав нейтралітет у морській війні, тому що від її особливо сильно страждала торгівля нейтральних держав. У період феодального абсолютизму виникли інститути військової контрабанди й блокади, регульовані морськими звичаями. В одному зі збірників морських звичаїв, що діяли в XIIIXV ст. на всьому узбережжі Середземного моря, а також у торговельних містах Італії, Франції, Іспанії, Англії, існувало правило, відповідно до якого ворожий вантаж підлягав захопленню на нейтральному кораблі, але нейтральний вантаж підлягав захопленню тільки у випадках військової контрабанди або якщо його корабель, що провозив, порушував блокаду ворожих берегів. Військовою контрабандою визнавалися предмети, що слугували для ведення війни (зброя, військове спорядження й ін.).
У так званому Морському керівництві, у якому були зібрані морські закони, що діяли у Франції, Іспанії, Італії, Фландрії й Англії в XV ст., зберігалися також постанови про військову контрабанду. Під час боротьби Англії проти повсталих американських колоній, на стороні яких виступали Франція й Іспанія, Росія 28 лютого 1780р. видала свою Декларацію збройного нейтралітету, що поступово одержала загальне визнання. У Декларації проголошувалося, що всі воюючі держави повинні неухильно поважати права нейтральних держав, недоторканність нейтральної торгівлі й що для дотримання цього нейтралітету й цієї недоторканності будуть спеціально споряджені військові кораблі нейтральної держави.
Війна в період феодалізму завершувалася або підписанням мирного договору, або підпорядкуванням країни, що зазнала поразки. Мирному договору іноді передувало перемиря, що могло тривати десятків років або навіть безстроково, причому воно вважалося неостаточним, а встановлений їм мир міг бути в будь-який час безкарно порушений.
8. Міжнародно-правові теорії феодалізму
Висловлення про міжнародне право й міжнародні відносини в період раннього феодалізму й середньовіччя належать головним чином служителям католицької церкви. Це пояснюється тим, що ченці і єпископи намагалися обґрунтувати не тільки світську владу папи в межах його територіальних володінь, але і його духовну владу над всіма католиками, юридично виправдати домагання папи на роль