Виникнення міжнародного права та його особливості в період рабовласницької та феодальної доби
Контрольная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие контрольные работы по предмету Юриспруденция, право, государство
міг стати мирний договір, іноді вбраний у форму договору про союз. Однієї з головних форм такого договору стало заступництво. Звичайно воно передбачало попередню здачу всієї зброї, вождів супротивника й видачу заручників. У цьому випадку військова окупація не наступала. Але за допомогою такого договору переможений віддавав на повний і безроздільний розсуд Рима свою територію, своїх громадян і своїх богів, залишаючись при цьому (у всякому разі, формально) субєктом міжнародного права.
4. Філософи стародавніх часів про міжнародне право
В рабовласницьку епоху міжнародного права як науки ще не існувало. Однак представляють інтерес окремі виказування філософів по деяким питанням міжнародного права.
Певну роль грали питання міжнародного права в навчанні Платона. У його основі лежало глибоке переконання не тільки в природності рабства, але й у тім, що самі вільні по своїх духовних і моральних якостях не рівні один одному. Війна для Платона є природне й тому необхідний стан, коли мова йде про відносини з варварами. Що ж стосується відносин між самими греками, то він ратував за встановлення міцного, вічного миру.
Подальший розвиток ці ідеї одержали в Аристотеля. Як відомо, він думав, що люди по своїй природі прагнуть до спільного життя й політичного спілкування. Такою первісною формою спілкування є родина, де вже проявляються відносини пана й раба. Вони тим більше властиві суспільству, тому що принцип влади й підпорядкування повинен панувати й у всьому людстві отже, між народами. Елліни, на думку Аристотеля, самою природою призначені бути вільними, варвари бути рабами. Це для них краща доля. Тому справедливі війни проти варварів, вони подібні до полювання: Полювати треба як на диких тварин, так і на тих людей, які, будучи від природи призначені до підпорядкування, не бажають підкорятися; така війна по природі своєї справедлива. Але якщо з варварами все обстояло просто, те виникало куди більше складне питання: як бути із самими греками? Адже вони з великою готовністю перетворювали в рабство своїх одноплемінників. Це було для Аристотеля питання й філософськи, і етично надзвичайно підступний. Вихід він знайшов у своєрідній юридичній фікції, затверджуючи, що переведення переможених греків у рабство засноване не на їхніх природних властивостях, але на праві, точніше на угоді, у силу якої захоплене на війні вважається власністю переможця.
Разом з тим уже в часи Аристотеля й особливо з III століття до н.е. починають лунати голоси не тільки в захист загального миру між еллінами, але й проти гегемонії окремих полісів, за встановлення рівноправних відносин. Можливо, що певну роль у цьому зіграли спроба протистояти Македонії, а потім війни з Римом. Досить указати на Ісократа який не тільки переконує греків відмовитися від взаємних війн, але й призиває Афіни не претендувати на свою гегемонію (мається на увазі II Афінський морський союз).
Погляди римського оратора й письменника Цицерона на міжнародне право викладені в ряді його творів. Розрізняючи право природне й право, установлене людьми, Цицерон вважав, що право народів є частково позитивним, частково природним. У першій своїй частині воно засновано на спільності й подібності діючих у різних країнах норм, у другий на природі людей, схильних до спілкування один з одним не тільки особистих, але й у більше широких, державних рамках. У повній відповідності з розумінням, що пануло у Римі, цілей зовнішньої політики й повязаного з ним права Цицерон визнає справедливими й однаково юридично обґрунтованими як мирні відносини, так і війну. Справедливою для нього є всяка війна, що відповідає інтересам і безпеці римського народу. Розходження ж між справедливими й несправедливими війнами носить чисто формальний характер справедливою може бути тільки така війна, що ведеться після предявлення вимог або ж попередньо попередження. Захоплення військової здобичі й переведення скорених у рабство безумовно правомірні. Все-таки Цицерон ратує за гуманний обіг з полоненими й скореними народами.
При розгляді окремих інститутів міжнародного права Цицерон великої уваги приділяє принципу обовязковості дотримання договорів, повазі й недоторканності послів, порушення якого є для нього безперечною законною підставою для оголошення війни.
Але найбільше значення для розвитку міжнародного права мала діяльність римських юристів IIIV століть. На відміну від Цицерона, Ульпіан виходить із того, що право народів є саме частина природного права, що відрізняється від нього лише тим, що тварини не є його субєктами. Але ними є не тільки держави, але й окремі вільні люди.
В області дипломатичного права, завжди мали місце порушення, римські юристи додержувалися безумовного принципу особистого імунітету посольства: Якщо хто вдарить посла ворогів, та ця дія зізнається суперечному праву народів, тому що посли вважалися святими. І тому, якщо в нас були посли якого-небудь народу і їм була оголошена війна, то вони залишаються вільними (Помпоній).
5. Правове становище іноземців за часів феодальної доби
У тісному звязку з режимом державної території перебували в середні віки й питання правового положення іноземців. Це пояснювалося тим, що в християнських країнах Західної Європи проживання іноземця на одному місці в той час робило його сервом (якщо тривало більше року й не було спеціальної декларації). До того ж юридичними правами корист?/p>