Виникнення міжнародного права та його особливості в період рабовласницької та феодальної доби
Контрольная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие контрольные работы по предмету Юриспруденция, право, государство
х зобовязань. Крім підстав, для того, щоб війна зізналася законної, необхідно було її врочисте оголошення. Воно супроводжувалося рядом дій, що носили як юридичний так і релігійно-обрядовий характер. До них відносилася діабатерія жертвопринесення задля благополучного переходу під час війни через границю.
Війна розумілася як боротьба всіх громадян одного поліса із громадянами іншого. При узятті ворожого міста вбивства мирних жителів, навіть жінок і дітей, уважалося правомірним.
Число норм, що обмежували застосування зброї, було невелике. Головним з них була нейтралізація храмів й інших культових установ. Із цим було повязано й інше: на час загальногрецьких свят, що носили здебільшого сакральний характер, установлювалося перемиря (священне перемиря). Перемиря встановлювалося також на час Олімпійських, Немейських й інших загальноеллінських ігор.
Греки не знали режиму полонених. Вони могли бути піддані катуванням й убиті. Ще більш важкої була доля тих народів, яких греки вважали варварами. У тих випадках, коли переможені не зверталися в рабство, до них могла бути застосована депортація, тобто насильницьке переселення. Джерела повідомляють, що іноді греки для вирішення спорів прибігали до обмеження контингенту воюючих, виділяючи з кожної сторони по рівному числу воїнів, бій між якими вирішував результат війни. В окремих випадках мало місце рішення суперечки шляхом єдиноборства.
У результаті війни могло відбутися повне скорення ворога (завоювання) і приєднання переможеної держави, що лишались при цьому навіть в примарній незалежності. Але найчастіше у відносинах між греками справа до цього не доходило й закінчення воєнних дій оформлялося мирним договором. Він забезпечувався клятвою, черговість приношення якої визначалася по жеребі. Для цієї мети призначалися спеціальні уповноважені. Широко застосовувався (особливо у відносинах з Персією) інститут заручників. Забезпеченню мирного договору могло служити залишення гарнізонів у містах потерпіла поразка поліса.
Як державне (суспільне), так й особисте майно громадян ворожої сторони могло бути захоплене й знищено. Особливо часто знищувалися й вирубувалися посіви й маслинові дерева. Під час і після закінчення війни широко застосовувалася контрибуція.
Говорячи про право війни, варто звернути увагу на те, що стародавні греки вже розрізняли нейтралітет і невтручання. Перший, на їхню думку, міг мати місце тільки під час війни, друге і в мирний час. Перший стосувався зовнішніх, друге внутрішніх відносин, серед яких найпоширенішим була відмова від військової й матеріальної допомоги ворогуючим політичним угрупованням.
Право війни в древніх римлян мало багато спільних рис з тими, які минулого властиві грекам. Але воно було значно більше розробленим й, скажемо, релігійно й політично обґрунтованим. Справа в тому, що з погляду римської правосвідомості римський народ (держава) не міг вести несправедливі війни. Римляни думали, що всі війни, які вони ведуть, справедливі. Цей категоричний висновок випливав з їх глибокого й переконання, що корениться в релігійному світогляді, що все корисне для Рима завгодно богам. Тому, щоб війна була зовсім законною, необхідно було лише виконати певну сукупність ритуальних дій про її оголошення. Сама процедура оголошення війни була досить складною. Спочатку до границь ворожої держави посилали два або чотири члени жрецької колегії феціалів на чолі зі старшим з них Звертаючись до супротивника, вони вимагали задоволення, посилаючись на авторитет богів. Після цього вступу випливав виклад конкретних претензій. По закінченні зазначеної процедури фециали поверталися в Рим й, якщо задоволення не надходило, через 33 дня вдруге відправлялися на границю й вимовляли священну формулу. По закінченні цієї процедури справа надходила в сенат, і там шляхом відкритого голосування вирішувалося питання про оголошення війни. Він виносився на твердження Народних зборів. У випадку, якщо рішення було позитивним, фециали приносили священні жертви й втретє відправлялися на границю. Там вони проголошували війну. Символом цього було кидання у бік ворога закривавленого списа. З моменту початку й до закінчення війни ворота храму Марса залишалися відкритими. Коли наступав мир, вони закривалися.
Оскільки війна розглядалося римлянами як виконання їх волі, і тільки їх, богів, вони довгий час не визнавали у відношенні її ніяких обмежень. Тому храми й інші святині могли бути зруйновані.
Узяті штурмом міста, що здалися на милість, їхні жителі й майно визнавалися здобиччю переможця без усяких обмежень. Коли Публій побачив, що в місто ввійшло вже досить військ, він, відповідно до звичаю, послав більшість солдатів проти жителів міста й віддав наказ убивати без пощади всякого зустрічного й утримуватися від грабежу, поки не буде даний до того сигнал. Після ж здачі міста по даному сигналі смертовбивство припинилося й солдати зайнялися грабежем. Уважалося звичайним, правомірним і навіть бажаним волі богів убивати не тільки взятих зі зброєю в полон, але й будь-яке число жителів, включаючи жінок і дітей. Ті, хто залишався в живих продавалися в рабство. Так було на зорі римської історії, так тривав довгий час і надалі. Але, перетворюючись у світову державу, Рим не міг переварити таку масу рабів. Тому поступово частина скореного населення залишалася на волі.
Якщо війна не кінчалася дебелляцією, або скоренням, народу, що вважався римлянами варварським, її результатом