Виникнення країн Середземномор’я
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?! Хети поки ще не звикли до подібної до розкоші, і їхня держава представляла такий же конгломерат союзних, хоча і нерівноправних, держав, як до неї держава Митанні. Азиру, другий з царів Амурру, на той час найбільшої держави Сирії, платив хетському царю 2,5 кг золота в рік, ціну біля сотні рабів, це багато; але фараону він повинний був би заплатити набагато більше. Зрозуміло, що майже всі прошарки населення Східного Середземноморя, за винятком фараонських прихильників зі знаті, віддавали перевагу пануванню хетів.
Аменхетеп IV, зайнятий своєю утопічною релігійною реформою не хотів чи не міг послати досить військ, щоб вдержати азіатські володіння Єгипту. Але Суппилуліума I їх поки не захоплював: потрібно було покінчити з Митанні. Азіатська імперія фараонів розвалювалася під ударами Азиру і дамаського володаря, що теж оточили себе загонами хапіру. У Фінікії на сторону хапіру перейшов цар Сидона і чи не з тих пір значення Сидона перевершило значення Бібла на Середземному морі? Незважаючи на бездіяльність фараонської влади, більшість царьків, що занадто скомпрометували себе співробітництвом із загарбниками, зберігали вірність Єгипту, але земля горіла в них під ногами.
Слідами хапіру хетські війська почали наступ на південь. Біля середини XIV ст. вони просунулися до Північної Палестини. Про хапіру ми з тих пір більш майже не чуємо очевидно, вони злилися з іншим ханаанейським населенням; можливо, їм вдалося трохи поліпшити свої умови існування чи навіть частково повернутися додому; але, звичайно, корінної зміни суспільного ладу не могло відбутися. Царство Амурру стало звичайною невеликою сірійською державою і проіснувало, зберігаючи вихід до Середземного моря, до кінця XII ст. до н.е.
Розділ 3. Хети і Фараонский Єгипет
Після падіння XVIII династії Єгипту фараони наступної, XIX династії Сеті I і Рамзес II повинні були починати завоювання Палестини, Фінікії і Сирії заново. Положення хетів у Сирії теж було далеко не простим, і хетським царям приходилося вести складну політичну гру. Після знищення Митанні переправам через Євфрат у Північну Сирію стала загрожувати новостворена Ассірійська держава, а сірійські держави засвоїли, що, хоча хетське панування мякше єгипетського, воно жорсткіше митаннійського: усі договори з Хетською державою містили умову, що позбавляла підлеглу державу права на самостійну зовнішню і тим більше військову політику, а також і інші пункти, що сильно обмежували їхню самостійність. У результаті ряд сірійських царств відпав від хетів, і їх приходилося силою приводити до покірності; царство Амурру лавірувало між Хетською і Єгипетською державами.
3.1 Устрій сирійського суспільства в XIV-XIII ст. до н.е.
Головною опорою хетів у Сирії стало місто Каркемиш на Євфраті, де царями буди хетські царевичі; іншою такою опорою для себе хети хотіли б бачити приморське місто Угарит. Державний архів Угарита дав нам коштовні свідчення про сірійське суспільство XIV-XIII ст. до н.е.
Загалом пристрій угаритського суспільства видно з дипломатичного послання хетського царя Хаттусили III до царя Угарита. З умов угоди, що пропонує Угариту хетський цар, виявляється, що, з його погляду, угаритськое суспільство складалося з: 1) рабів (тобто службовців) царя; 2) синів (тобто вільних громадян) Угарита; 3) рабів рабів царя, тобто рабів царських службовців; можливо, сюди включалася і взагалі нижча категорія працівників царського господарства, що складалася під наглядом і владою царських службовців; 4) куплених приватних рабів. Обговорено випадки втечі людей кожної з цих категорій у громади хапіру, що складаються під заступництвом хетського царя, причому останній зобовязується таких утікачів видавати.
По документах нам добре відомо про збір колективних податків (натурою і почасти сріблом) з угаритських громад і виклику їхніх членів на загальнодержавні повинності (ходіння, по-аккадійськи ілька (у старовавілонськичас ількумом називалася не повинність населення, а служба у воїнах за наділ з царської землі), по-хурритськи унушше). Найважливішими повинностями були військова, гребцова і трудова на державних роботах, ті, які їх відбували утримувались скарбницею. На повинність виділялися представники окремих великосімейних громад очевидно, на вибір цих останніх. Керувалися громади старійшинами й особливим посередником між громадою і царською владою сакіну; таке ж було і керування Угаритської держави в цілому, але тут поруч із сакіну стояв цар, що не заважало іноді вести зовнішні відносини безпосередньо раді чи старійшинам сакіну.
У число царських людей (на відміну від хетського царя самі угаритяне не називали їх царськими рабами) входили орачі, пастухи, виноградарі, солевари, різного роду ремісники, але також воїни, у тому числі і колесничі, що називалися хуррітським терміном маріанна; колісниці, коней і все спорядження вони одержували від скарбниці. Судячи з імен, вони були амореями і хуррітами; вони, безсумнівно, не були індоарійскою кінною феодальною аристократією, як їх зображували в науці раніше. Кожна професійна група мала свого старшого. Усі царські люди, не виключаючи і маріанна, несли не повипность (ілька), а службу (пильку)(ряд дослідників ототожнює ілька і пильку, як нам здається, невиправдано) і, крім того, платили державі сріблом: у той же час вони могли одержувати умовні земельні наділи (убадийу); людина, що не виконувала своєї служби, зявляла?/p>