Виникнення країн Середземномор’я
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
тися фінікійцями. Північніше Бібла зберігся говір аморейського типу, зокрема в м. Угарит, що згодом вдало суперничало з Біблом.
- Виникнення і устрій ранньокласових міст-держав
До кінця III тисячоріччя до н.е. уже все Східне Середземноморя покривається мережею ранньоклассових міст-держав; міста були укріплені стінами, у центрі їх святилища і резиденції місцевих правителів, оточені глинобитними і цегельними будинками, зазвичай двоповерховими, з відкритою чи заґратованою галереєю на верхньому поверсі, де жили хазяєва. У нижньому, часто камяному, зберігалися запаси і тулилися раби. Міста були розташовані майже виключно по долинах; нагіря були мало населені, а по окраїнах у дамаському оазисі, Заіорданії й в інших областях на краю пустелі люди жили в наметах і навесні, коли степи цвіли, відкочовували з чередами від засіяних оазисів в поля. Життя цих племен барвисто описано в давньоєгипетській Повісті про Синухете, а пізніше в оповіданнях Біблії про племінних патріархів.
Основним осередком суспільства пастухів-амореїв цього часу була родова громада, що складала частину племені, а іноді і племінного союзу. Влада глави патріархальної великої родини поширювалася крім його дружин і дітей також на родини синів, на чужинців, що приєдналися до роду чи усиновлених їм, на рабів і рабинь. Патріарх розпоряджався життям і смертю і всім майном цих осіб. Справами племінної общинної групи відала рада старців і вождь, якого вибирали на сходці всіх дорослих чоловіків-воїнів. Час від часу навколо того чи іншого проводиря складалися бойові дружини, що могли являтися ядром родо-племінного ополчення. Інколи суперечки між сусідами вирішувались єдиноборством силачів з тієї й іншої сторони.
Осіле землеробське населення, однак, переважало. Найбільше місто Північної Палестини Хацор зайняв до цього часу площу в 50 га, дуже велику по тодішніх часах. Хацор вів торгівлю далеко навіть з Марі на Євфраті. У Фінікії і приморській Сирії не тільки Бібл, але й Угарит і ряд інших селищ перетворилися хоча й у набагато менші, чим Хацор (приблизно раз у десять), але процвітаючі містечка. Причиною розквіту був ранній розвиток торгівлі у Фінікії, і насамперед з Єгиптом: фінікійці возили туди на кораблях будівельний ліс, і єгиптяни прагнули тримати в Біблі своїх царських чиновників. У той же час, як показують торгове листування з Каниша в Малій Азії і звістки про постійне проходження єгипетських царських людей через пастушачі райони, сухопутна торгівля через Сирію як з Єгиптом, так і з Месопотамією і Малою Азією теж мала велике значення. Найважливішою була, зазвичай, торгівля транзитна, але і сама Сирія торгувала лісом, вючними ослами і слоновой кістою (у Сирії тоді ще водилися слони). Відповідно до напрямків торгівлі, якщо на узбережжі відчувався єгипетський вплив (у Біблі знайдено багато єгипетських написів), то у внутрішніх частинах країни також і аккадський: тут не тільки багато людей вміли говорити по-єгипетськи, але зустрічалися і такі, які могли писати клинописом.
Ще недавно вважалося, що в III тисячоріччі до н.е. внутрішня Сирія не досягла рівня класової цивілізації; ця точка зору змінилася після знахідок італійською експедицією на городище Телль-Мардих, під яким ховалося древнє місто Ебла. Розкопки ці викликали міжнародну сенсацію, тому що поширився слух про те, що знайдений центр невідомої раніше імперії і що тексти з Ебли нібито підтверджують деякі біблійні легенди. При ретельнішому вивченні матеріалу припущення ці не підтвердилися, а для науки виявилося важливим головним чином те, що тепер встановлено існування в Сирії вже в III тисячоріччі до н.е. цивілізації, не звязаної з річковою іригацією.
Тексти з Ебли писані шумерським письмом, але призначені ці тексти для читання за семітськими правилами, однак не по-аккадійськи, а на раніше невідомій семітській мові, що умовно названа еблаїтською. Більшість текстів господарські документи, хоча маються також шумеро-еблаїтські словники і невелике число релігійних текстів.
Эбла являла собою місто-державу, ймовірно найбільш сильне в межах земель по Євфрату, аж до долини р. Оронта: від Марі на середньому Євфраті до Катни в Південній Сирії; саме ці землі, можливо, відповідають ареалу поширення еблаїтської мови, але державні межі самої Ебли були значно менші. Навколо міст тут вже тоді жили аморейські скотарські племена.
Територія самої Ебли поділялася на центральну (назва не піддається прочитанню) і периферійну, шум, уру-бар, Обидві частини землі були підлеглі палацу (чи палацу-храму), але перша входила в палацеве господарство безпосередньо, а люди землі уру-бар були лише зобовязані постачаннями палацу; багато хто з них були осілими скотарями. Чи існувала ще земля, зовсім палацу не підлегла, з документів не видно. Положення осіб, що працювали на палац, напевне, походило на ілотське, але це ще підлягає уточненню.
Правитель Ебли носив титул малікум, дослівно той, кому радять; у більшості пізніших семітських мов, крім аккадського, цей термін означає цар, у відрізках текстів, писаних по-шумерськи, він називається ен. При малікумі Ебли існувало два радники (в інших містах більше) і ряд начальників, шаррум (по-шумерьски лугадь).
Палац Ебли виходив на невелику площу, обнесену лоджіями, під однією з них був постамент можливо, для крісла правителя: тут приймали послів і купців з-за кордону і, ймовірно, постачальників данини з володінь самої Ебли. Сам палац мав у