Виникнення країн Середземномор’я
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
і Палестини залишалися ханаанейські (на півдні) і аморейські (на півночі), західносемітські говори (лише відчасти також хурритські). Таке положення розуміється швидше за все тим, що династи були родичами митаннийських царів, тому що живої індоіранської мови за межами Іранського нагіря в Передній Азії цього часу не існувало.
Посилення Митанні збіглося з часом, коли були зроблені два важливих винаходи, здатні збагатити Сирію і Фінікію. Біля XVIII-XVII ст. до н.е. хурріти Верхньої Месопотамії винайшли спосіб виготовлення дрібного посуду з непрозорого кольорового скла; ця техніка поширилася згодом також у Фінікії, Нижній Месопотамії і Єгипті, але протягом деякого часу хурріти і фінікійці були монополістами в міжнародній торгівлі скляними виробами. Не пізніше кінця XVI ст. до н.е. у Фінікії відкрили спосіб фарбування вовни в лілово-червоний і лілово-синій колір пурпуром фарбою, що добувається з морського молюска. У звязку з цим великого господарського значення набуває ввіз дешевої нефарбованої вовни зі скотарських районів Сирії (імовірно, і з Криту, а пізніше з усієї Передньої Азії) у Фінікію й експорт звідти пурпурної вовни (сама фарба була нетранспортабельна). У маленьких містечках ханаанейської Фінікії стали накопичуватися великі запаси хліба і металевих виробів, що надходили в достатку в обмін на пурпурну вовну. Починається пожвавлена торгівля (а також і розбій) фінікійців у більш віддалених частинах Середземноморя. Приблизно з 1400 р. до н.е. у Сирії і Палестині як наслідок торгівлі, що відбувалася, зявляється микенська і кіпрська кераміка; дуже імовірно, що фінікійці стали ввозити морем також іспанське олово, що здешевило виготовлення бронзи в Передній Азії (але це, можливо, відбувалося вже пізніше).
Підсилена роль купців сповільнила розвиток у Фінікії монархічного ладу месопотамського чи єгипетського типу: хоча майже в кожному містечку були царі, але в цілому керування в них носило олігархічний характер з відомими пережитками первісної демократії.
2.1 Єгипетське завоювання міст давнього Середземноморя
Розквіт ханаанейських міст Палестини і Фінікії, аморейських і хурритських міст Сирії, якого можна було очікувати в цих умовах, не відбувся через єгипетське завоювання, яке незабаром почалося, після 1600 р. до н.е. Гиксоська влада в Єгипті була знищена, і фараони нової XVIII династії перейшли від окремих набігів до планомірного наступу на Палестину Фінікію Сирію. Фараон Яхмес I зайняв останній оплот гиксосів у Південній Палестині, в останній чверті XVI ст. фараон Тутмосис I зробив похід до самого Євфрату; після мирного правління жінки-фараона Хатшепсут з часу її спадкоємця Тутмосиса III починається тривале криваве і систематичне руйнування ханаанейських міст. Кожен єгипетський похід завершувався не включенням пройденої території до складу Єгипту, а лише грабежом сіл і міст (особливо палаців), викраденням худоби і людей. Адміністративні заходи фараонів були дуже примітивні. Було створено кілька єгипетських фортець, що контролювали основні дороги і перевали. Наявність гарнізонів спонукувало місцевих правителів протягом можливо більш тривалого часу замирювати завойовника дарунками і даниною; у виді гарантії до єгипетського двору забирали як заручників їхніх дітей: синів виховували в дусі відданості фараону, дочок віддавали в його гарем. Але фараони ніколи не намагалися поширити внутрішню адміністративну систему єгипетської держави на Палестину і Сирію в цілому. Невеликі загони, що вони тримали при дворах окремих царьків, мали значення скоріше спостережливе стягування податків, наприклад, не входило в їхні задачі: і цінності, і робоча сила викачувались з Палестини, Фінікії і Сирії не регулярним обкладанням, а більш-менш постійними військовими походами, що супроводжувалися грабежом і погромами на вже скореній території. Списки видобутку, висічені на стінах єгипетських камяних храмів (хоча, імовірно, не цілком достовірні по цифрах, що приводяться в них,), перелічують кольорові тканини, ліс, колісниці, слоновую кістку і вироби з неї, золоті і срібні вироби в безлічі, великі кількості зерна, олії, десятки і сотні тисяч викрадених людей, сотні тисяч голів худоби. Царьки і їх знать, безсумнівно, намагалися надолужити загублене посиленою експлуатацією і поневолюванням своїх же громадян, що попадали в неоплатні борги. Значна частина населення міст і околишніх сіл, як видно, бігла з них, поповнюючи ряди хапіру. Втрати сиропалестинських держав від єгипетських навал до кінця XV ст. до н.е. склали вже, напевне, величезний відсоток населення (цікаво, що, незважаючи па приплив десятків тисяч полонених (сотні тисяч у військових реляціях, ймовірно, варто вважати перебільшенням) і на багату здобич, населення Нільської долини, очевидно, не росло: очевидно, смертність серед експлуатованого населення була дуже велика).
Хоча фараонам вдалося відтіснити митаннійські сили за Євфрат, зломити Митанні вони не зуміли. Митаннійські царі підтримували постійний звязок із силами неорганізованого, але опору, що неприпиняється, фараонам у їх власному сирісько-палестинскому тилу. Наприклад, одного разу єгипетським воїнам вдалося схопити агентів митаннійського царя, які несли на шийних шнурках глиняні таблички з клинчастим текстом листів місцевим царькам. Головне ж полягало у тому, що, чим роскішнішою і богачшою була здобич фараона, тим більше завмирала торгівля по сирійсько-палестинському шляху, а без неї країна була недостатньо багата, щоб