Визначення меж континентального шельфу як неодмінної умови закріплення його правового статусу
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
?азі права України на континентальний шельф встановлюються виключно Конвенцією 1982 р., яка була ратифікована Законом України від 3 червня 1999 р.. Окрім іншого, слід наголосити на тому, що Україна, згідно ч. 4 даного Закону заперечує проти будь-яких недобросовісних тлумачень Конвенції. Це деякою мірою можна розуміти, як відсутність наміру створювати окремий нормативний акт щодо континентального шельфу за прикладом Російської Федерації.
Розділ 4. Проблема делімітації континентального шельфу
Для освоєння ресурсів континентального шельфу надзвичайно важливу роль грає його делімітація між державами з протилежними чи суміжними берегами, тому питання, повязані з розмежуванням шельфу, є дуже актуальними для всіх прибережних держав.
Вперше концепція делімітації континентального шельфу на міжнародно-договірному рівні знайшла своє відображення в Конвенції про континентальний шельф 1958 року. В статті 6 цієї Конвенції містилися два основних принципи даної концепції. Перший з них базувався на угоді зацікавлених в делімітації шельфу держав. Другий мав застосовуватися у випадку, коли такої угоди не було чи не було інших особливих обставин для делімітації шельфу. Згідно останньому принципу, зовнішньою межею континентального шельфу держав, берега яких розташовані один навпроти одного, має слугувати середина лінія, а у суміжних держав лінія рівного відстояння від найближчих точок вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря кожної з цих держав [19, с. 201].
Конвенція ООН з морського права відійшла від цього другого принципу і залишила лише делімітацію на основі принципу угоди між сторонами. Так, згідно, п. 1 статті 83 Конвенції 1982 року, делімітація шельфу має здійснюватися шляхом угоди на основі міжнародного права, як вказується в статті 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, в цілях досягнення справедливого рішення. До заключення такої угоди, у відповідності з п. 3 цієї статті , зацікавлені держави в дусі взаємодопомоги і співробітництва мають досягнути тимчасової домовленності практичного характеру і упродовж цього перехідного періоду не ставити під загрозу досягнення остаточної домовленності чи не перешкоджати його досягненню. Така тимчасова домовленність не має спричинювати збитки для кінцевої делімітації шельфу між цими державами [2, p. 56; 19, с. 201].
Якщо упродовж розумного строку держави не досягнуть угоди про делімітацію, у відповідності із п. 2 статті 83, ці держави мають вдатися до процедури урегулювання спорів, яка передбачена в Частині XV Конвенції ООН з морського права 1982 року.
Практика урегулювання спорів з делімітації континентального шельфу знайшла своє відображення в низці рішень Міжнародного Суду ООН [28, p. 592-608]. Ці рішення базувалися на загальних принципах міжнародного права, закріплених в Статуті ООН та Статуті Міжнародного Суду ООН, а також положеннях Конвенції 1958 року та Конвенції 1982 року.
Виключні, суверенні права прибережної держави на розвідку і розробку ресурсів континентального шельфу, закріплені в Конвенції 1958 року і розвинуті і Конвенції 1982 року були підтверджені і в рішенні Міжнародного Суду ООН від 20 лютого 1969 року стосовно спорів Федеративної Республіки Германія з Голандієй та Данієй про розмежування континентального шельфу [24, p. 46, 76, 193-197, 275-278].
До речі, що стосується делімітації “шляхом угоди на основі міжнародного права, то досягнення цієї угоди є обовязком відповідних держав, на що також вказав Міжнародний Суд у вищезгаданій справі, зазначивши, що сторони зобовязані увійти в переговори з ціллю досягення угоди, а не для того, аби пройти через формальний процес переговорів [19, с. 202].
Принцип розмежування континентального шельфу на основі угоди означає, що держави можуть домовитися про будь-яке справедливее визначення меж шельфу, у відповідності до положень Конвенції 1982 року, за умови, що не будуть порушені права та інтереси інших держав.
Таке розмежування може базуватися, як на середній лінії (для держав з протилежними берегами), так і на лінії рівного відстояння (для суміжних держав) чи особливих обставин , що мають обєктивний характер [19, с. 203; 28, p. 591]. До цих особливих обставин можуть бути віднесені наступні: незвична конфігурація берегової лінії, історичні правові підстави, співвіднощення протяжності берегової лінії до площі континентального шельфу, чисельність населення прибережних держав, наявність островів, геологічні особливості морського дна, наявність судохідних фарватерів тощо [19, с. 203].
Варто наголосити на тому, що велике значення для формування концепції делімітації континентального шельфу має практична діяльність держав. Україна також має досвід у вирішенні питання про делімітацію континентального шельфу з Румунією, яка мала бути здійснена на основі окремого договору у розвиток положення п. 2. статті 2 Договору про відносини добросусідства та співробітництва від 2 червня 1997 року.
Зазначимо також, що починаючи від 1990-х років, почав помітно зростати інтерес держав до розмежування (делімітації) континентального шельфу за межами 200 морських миль. Нещодавно проведене дослідження зясувало, що як мінімум в 22 районах континентальний шельф двух або більше держав простягається далі, ніж 200 морських миль від вихідних ліній, що породило необхідність вирішити питання про делімітацію шельфу там, де конвенційні права цих держав фактично заходять одні за одних. Декілька угод, в яких держави, що стикнулися з цією проблемою, що розмежувал?/p>