Визначення меж континентального шельфу як неодмінної умови закріплення його правового статусу
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
инентального шельфу є якісно вдосконаленим. Згідно цієї Конвенції, дано таке визначення континентального шельфу: Континентальний шельф прибережної держави включає в себе дно та надра підводних районів, які простягаються за межею територіального моря і є натуральним продовженням її території до зовнішнього краю підводної частини материка, або до 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря, де край материка не досягає цієї відстані [2, p. 53].
Як видно з даного визначення, Конвенція 1982 року зовсім інакше підходить до визначення меж континентального шельфу, але в частині, що не стосується меж шельфу, дані Конвенції одностайні і визначають юридичний континентальний шельф як дно та надра геологічного континентального шельфу та інших підводних районів. Звідси виплаває, що юрисдикція прибережної держави щодо свого континентального шельфу не поширюється на води над дном, які є або виключною економічною зоною (має особливий правовий режим, який надає прибережній державі певні виключні права стосовно водного простору між територіальним морем і 200 морськими милями, що відразовуються від вихідних ліній), або іноді відкритим морем, що простягається за межі виключної економіної зони. Ця юрисдикція також не може поширюватися і на повітряний простір над відповідними водними районами. Відповідно до цих визначень, юридичне поняття континентального шельфу включає в себе, окрім самого шельфу, прибережні райони морського дна, де континентального шельфу у прямому сенсі немає, а також райони морського дна за межами континентального шельфу. Крім того, якщо з географічної точки зору шельф починається від берегу моря, то з юридичної від зовнішнього кордону територіального моря, оскільки територіальне море, морське дно та його надра в межах територіального моря входять до складу державної території прибережної держави [8, с. 120-121].
Підсумовиючи все вищесказане, зазначимо, що з міжнародно-правової точки зору під континентальним шельфом в загальних рисах розуміється морське дно, включаючи його надра, що простягається від зовнішньої межі територіального моря до фіксованих міжнародним правом меж, над якими прибережна держава здійснює суверенні права в цілях розвідки та розробки його природних ресурсів [12, с. 115].
Отже, в даному підрозділі було наведено геологічний та географічний зміст поняття континентального шельфу. Відповідно до даних наук, континентальним шельфом є продовження материкової земної кори під водною товщою і є тотожною за своєю геоморфологією та іншими ознаками з континентом. В свою чергу, міжнародно-правова наука закріплює за терміном континентальний шельф відмінне від природознавчих наук значення, оскільки головною задачею міжнародного права в даному випадку є встановлення певних обєктивних правил для економічної експлуатації державами шельфу. Звідси правова наука визначає континентальний шельф як певну частину простору земної кулі, на яку поширюються права держав світу, відмінні від прав, які вони здійснюють над частинами суходолу та водами Світового океану.
1.2 Проблема визначення меж континентального шельфу в міжнародному праві
В попередньому підрозділі було наведено визначення континентального шельфу, яке встановила Женевська конвенція про континентальний шельф 1958 року. Проаналізувавши його, можна зробити висновок, що дана Конвенція встановила два критерії для визначення зовнішньої межі континентального шельфу. Це, по-перше, глибина (200 м), а по-друге, технічна доступність [8, с. 118]. В той же час деякі дослідники виділяють і третій критерій - прилягання шельфу до узбережжя [16, с. 238].
Континентальний шельф за своєю геофізичною природою та характеристиками не є всюди однаковим. В деяких місцях він дуже широкий, крутизна його схилу невелика, а води, що покривають його, мають невелику глибину. Державам, що мають такий шельф, наприклад Аргентині, вигідно використовувати критерій глибини при визначенні свого шельфу. Інші держави (наприклад, Чилі, Перу, Іспанія) мають дуже вузький шельф, оскільки майже відразу проходить різкий обрив на великі глибини. Таким чином, для таких держав застосувати критерій глибини є вочевидь невигідно [8, с. 118].
Критерій глибини свідчить про геологічне походження юридичного визначення терміна континентальний шельф. Глибина 200 м була згадана в звязку з тим, що геологічно, як правило, шельф закінчується саме на цій глибині, а далі йде різкий ухил морського дна і починається континентальний схил [17, с. 239].
Що ж стосується критерію технічної доступності, то його застосування є, без сумніву, вигідним для розвинутих держав, які мають у своєму розпорядженні високі технології, що дозволяють здійснювати видобування корисних копалин на глибинах, що значно перевищують 200 м. Однак такий критерій не може влаштовувати ті держави, технвчні можливості яких є обмеженими [8, 118-119]. Цей критерій був включений до статті 1 Конвенції 1958 року з метою встановити компромісне рішення між тими країнами, які виступали за фіксовану зовнішню межу шельфу, і державами, які не бажали визначенності в цьому питанні. Однак до прийняття Конвенції 1982 року цей критерій виклика?в критику в багатьох країнах світу.
Критерій технічної доступності позбавлений юридичної визначеності стосовно зовнішньої межі континентального шельфу. Це давало привід до розширеного тлумачення деякими державами юридичного поняття континентального шельфу. Вони вважа