Визначення меж континентального шельфу як неодмінної умови закріплення його правового статусу
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
дставлений ним проект і пропонує замінити 100 миль на 200 миль [16, с. 240]. Запропонований СРСР на третій Конференції ООН з морського права критерій визначення меж континентального шельфу був взятий за основу і знайшов своє відображення в Конвенції 1982 року. Але оскільки третя Конференція мала місце у 70-х роках, а прийняттю Конвенції ООН з морського права передували 11 сесій Конференції, що відбувалися щорічно (а в 1976 році двічі) з 1973 р. по 1982 р [3, с. 273-275], то за цей час до пропонованого критерію 200 миль було додано згадані у попередньому розділі критерії 350 миль та 100 миль від 2500-метрової ізобати.
До речі, що стосується залучення океанографічного терміну ізобати до даного критерію, варто вказати на значне збільшення глибини даної лінії з 500 метрів, які пропонував СРСР до 2500 метрів в Конвенці 1982 року. Це також пояснюється змінами в технічних можливостях держав світу, що відбулися до моменту прийняття остаточного варіанту Конвенції 1982 року і відповідними поправками, що були внесені за цей час.
Отже, в даному розділі було розглянуто історичний розвиток правового статусу континентального шельфу Світового океану: односторонні акти прибережних держав щодо свого шельфу, роботу Комісії міжнародного права, прийняття Конвенції 1958 року та передумови прийняття Конвенції з морського права 1982 року. З вищенаведеного випливає, що розробка правового статусу континентального шельфу була досить непростою з огляду на надзвичайно велику економічну напруженість даної проблеми.
Розділ 3. Сучасний правовий статус континентального шельфу
3.1 Права прибережної держави на свій шельф, межі реалізації цих прав та їх співвідношення з правами інших держав
Континентальний шельф знаходиться за межами територіального моря прибережних держав і, таким чином, не входить до складу їх державної території, але разом з тим держави мають певні права щодо їх шельфу.
Згідно зі статтею 2 Конвенції 1958 року та статті 77 Конвенції 1982 року, прибережна держава здійснює по відношенню до континентального шельфу суверенні права з цілями його розвідки і розробки його природних ресурсів [2, p. 54; 19, с. 197].
Звернемо увагу на те, що в даному випадку під природними ресурсами розуміються мінеральні та інші неживі ресурси морського дна та його надр а також живі організми, що відносять до сидячих видів, тобто такі, які на період, коли їх промисел є можливим, або знаходяться в нерухомому стані, або не здатні рухатися інакше, як знаходячись в постійному фізичному контакті з морським дном та його надрами.
Роздивимося особливості здійснення таких суверенних прав прибережної держави на континентальний шельф.
По-перше, такі права є виключними у тому сенсі, що якщо прибережна дежава не здійснює розвідку континентального шельфа чи не розробляє його природні ресурси, ніхто не може робити це без згоди прибережної держави.
По-друге, права прибережної держави на континентальний шельф не залежать від ефективної чи фіктивної окупації нею шельфу чи від прямої заяви про це.
По-третє, такі права мають суворо обмежений характер, тобто прибережна держава не може здійснювати інші виключні права, які не стосуються розвідки і розробки природних ресурсів її континентального шельфу.
Права прибережної держави на континентальний шельф не зачіпають ані правового статусу відкритого моря, що покриває шельф, ані правового статусу повітряного простору над цими водами. Відповідно, прибережна держава не може, наприклад, перешкоджати здійсненню свободи судноплавства іноземних судів у вказаних водах чи свободі польотів у повітряному просторі, який знаходиться над такими акваторіями.
Прибережна держава також не може перешкоджати прокладці чи підтриманню в належному стані підводних трубопроводів на континентальному шельфі, крім випадків, коли ця держава здійснює своє право на розвідку шельфу і розробку його природних ресурсів, використовуючи при цьому розумні міри.
По-четверте, прибережна держава здійснює свої суверенні права без порушення прав інших держав та нанесення відповідних збитків.
Розвідка континентального шельфу і розробка його природних ресурсів не мають створювати неоправдуваних перешкод для судноплавства, риболовлі та охорони живих ресурсів моря, а також перешкоджати фундаментальним науковим дослідженням. Разом з тим прибережна держава має виключне право дозволяти і регулювати бурові роботи на континентальному шельфі для будь-яких цілей [19, с. 198-199].
По-пяте, інші держави також мають певні права у відношенні континентального шельфу іноземної держави. Так, згідно статті 79 Конвенції 1982 року всі держави мають право прокладати підводні кабелі та труби на континентальному шельфі, звичайно ж, з врахуванням інтересів прибережної держави [19, с. 197-198]. Траса прокладки таких трубопроводів визначається зі згоди прибережної держави. Це право має історичний характер, оскільки до утворення правового статусу континентального шельфу в міжнародному праві, ще в XIX столітті існувала звичаєва (пізніше закріплена в деяких документах) норма про вільне прокладання кабелів дном відкритого моря [2, p. 55].
Що стосується правового режиму штучних островів, установок та споруд на континентальному шельфі, то щодо них діють наступні правила.
Прибережна держава на континентальному шельфі має виключне право споруджувати, а також дозволяти та регулювати створення і регулювання, експлуатацію штучних островів, ус?/p>