Cмертна кара та тiлеснi покарання в історiї України
Доклад - Юриспруденция, право, государство
Другие доклады по предмету Юриспруденция, право, государство
тих землях залишити на правах польських".Судовi чиновники залишалися також на мiсцях,тiльки на головнi посади були призначенi царськi представники.
Вiдповiдно до iмператорського указу "Про вiдновлення в Малоросiї правлiння i судочинства" 30 листопада 1795 року "належало для суду ж i розправи вiдновити колишнiй там генеральний суд",що мав два департаменти,кожен з яких комплектувався з генерального суддi,двох радникiв,котрi призначалися iмператором,i пяти засiдателiв чи депутатiв,якi обиралися дворянством "всякi 3 роки".В обох департаментах кримiнальних i цивiльних справ усi "справи повиннi бути розiбранi i вирiшенi за правами тамтешнiми".Скарги таапеляцiї на рiшення генерального суду можна було подавати до сенату. В усiх повiтах запроваджувалися земськi суди,до складу яких входили земський суддя,два пiдсудки або асесор i нотарiус (писар).Наступною ланкою судової системи, визначеної указом, були пiдкоморськi суди на чолi з пiдкоморiями.Суд розглядав межовi спори. У мiстах судовими iнстанцiями залишалися магiстрати,що складалися з двох бурмистрiв i чотирьох ратманiв,яких обирали мiськi товариства на три роки,та ратушнi у мiстечках. За Березневими статтями в Українi продовжувала дiяти попередня правова система, тобто та, що склалася у перiод народно-визвольної вiйни. Велику роль виконувало звичаєве право,що регулювало широке коло суспiльних вiдносин за принципом "ведлуг звичаю давнього".Норми звичаєвого права широко застосовували судовi та адмiнiстративнi органи, вони були основним джерелом при складанiдннi збiрникiв права,проведенi кодифiкацiйних робiт,розробцi нормативних актiв.Значне мiсце у правовiй системi посiдала нормотворча дiяльнiсть гетьманської влади. Цьому перiодовi властиво i те ,що на визволенiй вiд полякiв територiї Зберiгалися деякi джерела польсько-литовського походження.Серед них вирiзнялися окремi князiвськi та королiвськi грамоти,постанови сейму, збiрникиi статути.Найважливiшим був,звичайно, третiй Литовський статут 1588 р., що дiяв в Українi аж до середини XIXст.,а також рiзнi збiрники магдебургзькго права ,якi регулювали вiдносини у так званих привiлейованих мiстах, надiлених правом самоврядування. Важжлива роль,безперечно, у регулюваннi суспiльних вiдносин належала Статтям Богдана Хмельницького, а також договiрним статтям, пiдписаним iншими геть манами та козацькою старшиною, з одного боку, i росiйським урядом - з iншого. У цих договарах визначалося правове становище України у складi Росiї, порушувалися головнi питання внутрiшнього життя України. Поширилися нормативнi акти гетьманської влади i Генеральної вiйськової канцелярiї, зокрема гетьманськi унiверсали, ордери, iнструкцiї, листи, декрети, грамоти, якi були загальнообов"язковими i визначали правове становище окремих установ, станiв, осiб чи господарств. До лiквiдацiї полiтичної та правової автономiї України норми Росiйського права не застосовувалися. Щодо Слобiдської України, то при розглядi дрiбних кримiнальних справ чи спорiв застосовувалися норми звичаєвого права, але згодом основним джерелом права стало росiйське законодавство. У пiвденних районах, так званiй Новоросiї, також застосовувалися норми росiйського законодавства, у деяких випадках ще дотримувалися i норми звичаєвого права. Правобережна Україна до кiнця XVIII ст. залишалася у складi Речi Посполитої. Тут дiяли акти полтсткого права, магдебурзьке право, Литовський статут, норми звичаєвого права. Тiльки 1840-1842 рр. на територiї всiєї України була поширена чиннiсть Зводу законiв Росiйської iмперiї. Отже, в Українi дiяли рiзноманiтнi норми права, що часто суперечили одна однiй i були значною мiрою застарiлими чи дублювалися. Окрiм цього, верхiвка суспiльства України прагнула зрiвнятися в правах з росiйським дворянством. Все це стало причиною проведення кодифiкацiйних робiт у другiй чвертi XVIII ст. Кодифiкацiя українського права у XVIII ст. розпочалася з iнiцiативи старшинської верхiвки та шляхти, котрi намагалися закрiпити свої права, а також вiдновити автономне становище України. Царський указ появився 22 серпня 1728 р.пiд назвою "Рiшучi пункти гетьману Данилу Апостолу" i став основою для створення першої спецiальної кодифiкацiйної комiсiї, склад якої неодноразово змiнювався. Для пiдготовки кодифiквцiї були використанi Литовський статут 1588 р., збiрники магдебурзького права ("Право Хелминьке", "Зерцало саксонiв" П.Щербича, "Порядок прав цивiльних" Б.Гроїцького, "Артикули права магдебурзького" тощо). Були пiдiбранi акти царської влади, церковного права, правовi звичаї та узагальнення судової практики. Внаслiдок цього 1743 р. з"явився збiрник "Права, за якими судиться малороiйський народ". До нього прикладалася iнструкцiя кодифiкацiйної комiсiї, алфавiтний реєстр, тобто покажчик, а також "Степенний малоросiйського вiйськового звання порядок пiсля гетьмана" своєрiдний табель про ранги. Отже, панiвна верхiвка домоглася введення норм, якi б захищали їхнi привiлеї, право власностi тощо. Норми, вмiщенi у збiрнику, обгрунтовували право на самовизначення, а це, зрозумiло, суперечило iнтересам царського уряду. Тому збiрник був вiдправлений доопрацювання, ревiзiю та перегляд. Вiн так i не став офiцїйним джерелом права, однак його норми реально дiяли, ними керувалися на практицi. Були проведенi деякi iншi кодифiкацiї, наприклад, збiрник, розроблний кандидатом у члени генерального суду Ф.Чуйкевичем за дорученням гетьмана К.Розумоського, - "Суд i розправа у правах малоросiйських" 1750 р. Тут обгрунтовувалась iдея закрiплення iнтересiв козацькрї старшини та шляхти, зокрема, необхiднiсть вi