Cмертна кара та тiлеснi покарання в історiї України
Доклад - Юриспруденция, право, государство
Другие доклады по предмету Юриспруденция, право, государство
кувалося попередне увязнення злочинцiв у вiйськову взницю чи пушкарню й суворий суд або катування; врештi дозволялася порука всього вiйська й духовних осiб за злочинцiв, особливо якщо цi злочинцi попередньо виявляли себе з вигiдного для всього вiйська боку або були йому чомусь потрiбнi. Тi самi акти та свiдчення сучасникiв дають кiлька прикладiв цивiльного й кримiнального судочинства у запорiзьких козакiв. Зi злочинцi верховного судочинства найважливiшими вважалися справи з несправедливої грошової претензiї, несплаченого боргу, взаємних сварок, рiзноманiтних збиткiв та спашiв, справи про перевищення визначеної в Сiчi норми продажу товарiв.
Iз кримiнальних злочинiв найбiльшим вважалось убивство козаком товариша, побої, завданi козаком козаку у тверезому чи п`яному станi, крадiжка чогось козаком у товариша й переховування ним крадених речей:"особливо суворими були за велику крадiжку, за яку, при двох певних свiдках, карають насмерть".Зв"язок iз жiнкою i содомський грiх, з огляду на звичай, що забороняв сiчовим козакам одруження; кривда жiнки, коли козак "хнеславить жiнку, як не належить", бо такий злочин "до знеславлення усього Вiйська Запорiзького служить"; зухвалiсть щодо начальства, особливо щодо чиновних людей росiйського уряду; насильство в самому Запорiжжi або у християнських поселеннях, коли козак вiдбирав у товариша коня, худобу й майно; дезертирство, тобто самовiльне вiдлучення козака пiд рiзними приводами у степ пiд час походу проти неприятеля; гайдамацтво, тобто крадiжка коней, худоби та майна у мирних жителiв українських, польських i татарських або у купцiв та мандрiвникiв, що проїжджали запорiзькими степами; приведення у Сiч жiнки, не виключаючи матерi, сестри чи дочки; пияцтво пiд час походу на неприяте. Останнє завжди вважалося у козакiв кримiнальним злочином i тягло за собою найсуворiше покарання. Суворi закони, як зауважив Всеволод Коховський, пояснюються у Запорiжжi трьома причинами: по-перше, тим, що туди приходили люди сумнiвної моральностi; по-друге, тим, що вiйсько жило без жiнок i не зазнавало їх помякшуючого вплмву на звичаї; по-трете, тим, що козаки вели постiйню вiйну й тому для пiдтримання порядку у вiйську потребувало особливо суворих законiв. Суддями у запорiзьких козакiв була вся вiйськова старшина, тобто кошовий отаман, суддя, писар, вiйськовий осавул, довбих, паланковий полковник i часом весь Кiш. Кошовий отаман вважався вищим суддею, оскiльки мав верховну владу над усiм вiйськом; рiшення суду Коша часом повiдомлялося осоьливим документом, в якому писалось:За наказом пана кошового отамана такого-то, вiйськовий писар такий-то. Вiйськовий суддя лише розглядав справи, давав поради сторонам, але не затвержував своїх визначень; вiйськовий писар часом викладав присуд старшини на радi; часом сповiщав засуджених, особливо якшо справа стосувалася осiб, котрi жили не в самiй Сiчi, а в паланках; вiйськовий осавул виконував роль слiдчого; виконавця вирокiв, полiцiйного чиновника; вiн розглядав на мiстi скарги, стежив за виконанням присудiв отамана й усього Коша, збройно переслiдував розбiйникiв, злодiїв i грабiжникiв; вiйськовий довбиш був помiчником осавула й приставом при екзекуцiях, тим, кого в Захiднiй Європi звали Prevot; вiн прилюдно зачитував присуди старшини й усього вiйська на мiсцi страти чи на вiйськовiй радi; курiннi отамани, якi досить часто виконували серед козакiв роль суддi, у власних куреннях мали таку силу, що могли розглядати суперечки сторiн i тiлесно карати за якiсь провини; врештi, паланковий полковник зi своїми помiчниками - писарем та осавулом, який жив далеко вiд Сiчi, вiдав прикордонними розїздами й керував козаками, що сидiли в степу в окремих хуторах i слободах, у багатьох випадках, за вiдсутностi сiчової старшини, виконував також i роль суддi у своїх володiннях. З покарань застосовувалися: прив`язування до гармати на площi за зневагу начальства й особливо за грошовий борг: якщо козак заборгує козаковi й не захоче чи не зможе сплатити йому борг, винного приковують ланцюгами до гармати й залишають до того часу, поки або вiн сам не заплатить свого боргу, або хтось iнший не поручиться за нього; подiбний спосiб покараня, але тiльки не злодiйство, iснував у татар, тож можна припускати, що козаки запозичили його у мусульманських сусiдiв; шмаганя нагаєм пiд шибеницею за злодiйство й гайдамацтво; "були самi великими злодiями з погляду стороннього, вони жорстоко карають тих, хто й найменшу рiч украде у свого товариша; пошкодження членiв "изломлениєм одной ноги на сходке" за поранення ножем у п`яному станi; "за большiя вины переламливали руку и ногу"; розграбування майна за самовiльне перевищення такси - встановленої у Сiчi норми продажу товарiв, харчiв i напоїв; заслання у Сибiр, яке, зрештою, стало застосовуватися лише в останнiй час iсторичного iснування запорiзьких козакiв, за iмператрицi Катерини III; перекази столiтнiх дiдiв вказують також на покарання рiзками, але документiв про це немає, тому слiд вважати, що таке покарання допускалося лише як поодиноке явище, мало спiввiдносне з честю запорiзького "лицаря"; нарештi, при взаємнiй сварцi, за переказами, допускалася й дуель. Страти, як i покарання, у запорiзьких козакiв призначалися рiзнi, залежно вiд злочину, вчиненого тiєю чи iншою особою. Найстрашнiшою стратою було закопування злочинця живим у землю: так чинили з тим, хто вбивав свого товариша вбивцю клали живим у труну разом з убитим i обох закопували в землю. Зрештою, якщо вбивця був хорошим воїном i добрим козаком, його звiльняли вiд цiєї страшної страти, замiнюючи її ш?/p>