Geum.ru


Шляхи становлення лiтературних мов

Информация - Иностранные языки

Другие материалы по предмету Иностранные языки




?ю, котра дуже легко запозичаСФться i засвоюСФться запозиченою мовою у вiдповiдностi з внутрiшнiми законами його функцiонування i розвитку без порушень цих законiв; якщо ж в лексицi знайдено субстрат, то це уже повязано з граматикою та фонетикою.

  • Тим самим в лiнгвiстичному планi не мають значимостi факти чужих власних iмен: до ономастики тут не може бути претензiй; топонiмiка це вже цiкавiше; але якщо i фонетично i граматично топонiмiка не перечить законам мови, що запозичуСФ, то нiякого лiнгвiстичного суперстрату немаСФ. Це залишаСФться фактом запозичення i може бути вказiвкою для етнологiв.
  • Вплив суперстрату це перш за все порушення внутрiшнiх законiв розвитку мови (i навiть групи спорiднених мов). РЖ це може вiдобразитись саме в будовi мови в його морфологii i фонетицi. Якщо в цiлому дана мова отримала пiд впливом iншоi мови змiщення вокалiзму чи консонантизму (романськi мови, англiйська мова), якщо будуть зачепленi парадигми i змiщенi парадигмiчнi вiдношення членiв цих рядiв (тi ж романськi мови: падiння вiдмiнювання, то це безумовна дiя субстрата.
  • Суперстрат в лiнгвiстичному планi це реальний факт, вiн базуСФться на взаСФмодii рiзномовних народiв, але лiнгвiстично валентним вплив субстрату стаСФ тiльки тодi, коли вся маса даноi мови в його будовi (а не складi) здвигаСФться зi шляху розвитку по внутрiшнiм законам, коли виникаСФ щось цим законам, коли по-справжньому вiдбуваСФться схрещення мов i одна iз них гине, пiдкорюючись iншiй, але, гинучи, вносить спотворення у внутрiшнi закони мови, що перемогла, в ii стрiй: морфологiю та фонетику. [3, ст.566567]

    • Становлення лiтературних мов неможливе без простеження виникнення мов як явища взагалi.

    РД кiлька основних та найбiльш iмовiрних гiпотези походження мов: звуконаслiдувальна, вигукова(емоцiйна), гiпотеза трудових вигукiв, гiпотеза жестiв та конвенцiйна (conventio угода). Як видаСФться, вони не виключають, а, навпаки, доповнюють одна одну. РЖ наслiдування звукiв довкiлля, i вигуки перестороги, погрози, радощiв, болю тощо могли слугувати тим первинним звуковим тлом, на якому постiйно розвивався артикуляцiйний апарат людини, поставала здатнiсть означувати (ословлювати) свiт за допомогою звукових комбiнацiй (сигналiв, кодiв, символiв), виходячи саме з умовностi таких позначок, iх конвенцiйностi.

    Скажiмо, звукосполучення крук, що постало як звуконаслiдування, означаСФ в багатьох мовах iндоСФвропейського древа вiдповiдного птаха. Але саме означаСФ означуСФ його як рiч для нас, аж нiяк не схоплюючи його сутi як речi в собi. Наступнi стадii вже можуть певною мiрою спиратись на попереднi, що й зумовлюСФ рух од випадковостей до посилення закономiрностей мовноi еволюцii. Зокрема, й у тих спiльнокореневих мовах, що на нинiшньому етапi сприймаються вже як автономнi системи.

    На синхронних (належних до певних конкретних перiодiв, одночасових) зрiзах слова фiксуються вiковi кiльця етнопсихологii, iсторii, рiзноманiтних вiрувань у iх часом химерному взаСФмопереплетiннi.

    Вiзьмiмо для прикладу слово серце. Етимологи виводять його матерiальну, звукову оболонку вiд прасловянськоi основи *sьrdь, яка сягаСФ ще глибшого iндоСФвропейського кореня *kerdi (*kred-, *krd-). А значеннСФве наповнення цього те, що мiститься всерединi, серце, серце. Розгалужена коренева система на iндоСФвропейському рiвнi охоплюСФ i спорiдненi литовськi слова sirdis (серце), sir~dis (серцевина дерева), i грецьке karbia (krabie) серце, шлунок. Виходить, на доступному для спостережень заглибленнi це слово сягаСФ своiм змiстовим корiнням внутрiшньоi, серединноi сутностi людей, тварин, рослин, повязуючи з цiСФю загадковою сутнiстю i властивiсть сердитися, i, навпаки, бути сердечним; виявляти смiливiсть, i, навпаки, бути сердешним, плохеньким тощо. Так розвиваСФться полiсемантизм слова, побудований на його первиннiй образностi й зафiксований нинi в багатому фразеологiчному, значеннСФвому свiтi, що обертаСФться навколо серця.

    Рiзнi рiвнi (яруси) мови змiнюються з неоднаковою швидкiстю. Найчутливiшою до всiх змiн, якi стаються в суспiльствi, СФ лексико-семантична система. Не буде перебiльшенням стверджувати, що словниковий склад мови змiнюСФться щодня. Однi слова зявляються в мовi (самiт, електорат, дайджест, снiкерс, iнтернет), iншi зникають (боярин, неп, червонець, раднарком, каламар).

    Щоправда, темпи змiн у рiзних типах лексики не однаковi. Основний словниковий фонд мови, особливо його ядро, змiнюСФться повiльно. За даними американського мовознавця М.Сводеша, за 1000 рокiв змiнюСФться 20% слiв ядра основного словникового фонду.

    Повiльнiше вiд словникового складу змiнюСФться фонетична система. Якщо змiни в словнику мовцi помiчають за свого життя, то змiни в фонетицi важко помiтити протягом життя одного поколiння. Це пояснюСФться тим, що фонетика пiдпорядковуСФться дii суто мовних внутрiшнiх законiв. Однак фонетичнi змiни все ж мають мiiе. Так, у давньоукраiнськiй мовi зникли носовi голоснi звуки [о] i [е], зредукованi голоснi звуки [ъ] i [ь], звук [Б] перейшов у [i], стало дiяти чергування [о], [е] з [i] у вiдкритому складi тощо.

    Найбiльш стiйкою СФ граматика, особливо морфологiя. Однак i тут вiдбуваються змiни. Наприклад, колись у нашiй мовi було значно бiльше часових форм дiСФслова. Тiльки минулий час мав чотири форми аорист, iмперфект, перфект i плюсквамперфект, якi з часом замiнилися однiСФю часовою формою. Не було i дiСФприслiвникiв. Вони зявились пiзнiше. В той самий перiод замiсть с?/p>