Цiнностi фiлософii Вiдродження
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Всесвiту.
Найбiльше ж послiдовним у сприйняттi космологiчних iдей Кузанця виявився Джордано Бруно (1548-1600 рр.), вiн точно i ясно заявив про нескiнченнiсть Всесвiту i про вiдсутнiсть у ньому якого-небудь центра. Але вiн спирався вже на розрахунки i висновки Копернiка.
Микола Копернiк (1473-1543 рр.) довiв, що Земля не СФ нерухомий центр Всесвiту, вона обертаСФться навколо своСФi осi i навколо Сонця. Ця гелiоцентрична система суперечила геоцентричнiй системi, що панувала з часiв Аристотеля i Птоломея та признавалась i пiдтримувалася церквою. Гелiоцентрична система пiдривала авторитет церкви та аристотелiвськi традицii, тому конгрегацiя кардиналiв визнала систему Копернiка помилковою i заборонила його знамениту книгу тАЬПро обертання небесних сфертАЭ (правда, пiсля його смертi, у 1616 р.).
Вiдкриття Копернiка мало величезне фiлософське значення. Адже людинi необхiдно було суттСФво переглянути своi погляди на Всесвiт. Астрономiчна теорiя, що спиралась на систематичнi спостереження та математичнi моделi, поставила пiд сумнiв життСФвий досвiд, що формувався столiттями. Модель космiчноi планетарноi демократii (Земля нарiвнi з iншими планетами обертаСФться навколо СФдиного для них центра Сонця) ставила перед людиною проблему пошуку новоi точки опори. Людина пережила кризу, що призвела до перегляду не тiльки картини свiту, а й розумiння самоi себе. Ця змiна точки зору людини на себе саму була амбiвалентною. Вона не тiльки вела до своСФрiдного зниження космiчного рангу людини, але й до надбання нею новоi позитивноi самосвiдомостi. Спiввiдносячи себе з космосом, людина почувала себе вiльною, але вiдстороненою. Людина починаСФ шукати загублену точку опори в самiй собi, у своСФму розумi, i це стало смислом фiлософських пошукiв Нового часу й епохи Просвiтництва (ХVII-ХVIII ст.).
Вiдкриття Копернiка заклали основу для наступних дослiджень космосу з позицiй науки. РЖоганн Кеплер (1571-1630 рр.) великий нiмецький астроном, математик, фiзик i фiлософ розвив далi цi iдеi i вiдкрив закони руху планет.
Але найбiльш революцiйними були космологiчнi iдеi Д. Бруно, що докорiнно спростовували офiцiйну доктрину про свiтобудову. Якщо Земля не СФ центром Всесвiту, то таким центром не може бути i Сонце; свiт не може замикатися сферою нерухомих зiрок, вiн нескiнченний i безмежний. Всесвiт СФ безкiнечна субстанцiя, стверджуСФ вiн, тому вiн СФдиний, а свiтiв безлiч.
РДдиний Всесвiт, як вважав Бруно, не створений, вiн iснував вiчно i не може зникнути; у ньому вiдбуваються безупиннi змiни i рух, але сам вiн нерухомий. Вiн СФдиний у всiх речах, що його наповнюють. РДдиний Всесвiт не може мати нiчого протилежного собi, i Богу немаСФ мiiя за його межами. Але сама природа... СФ нiщо iнше, як Бог у речах, Бог рухаСФ все, вiн даСФ рух усьому, що рухаСФться. Бог СФ субстанцiя, унiверсальна у своСФму буттi, субстанцiя, завдяки якiй iснуСФ, вiн СФ сутнiсть джерело всякоi сутностi, вiд якого все знаходить буття... Вiн найглибша основа всякоi природи. Це призводить до гiлозоiзму та панпсихiзму в розумiннi природи. Душа, вважав вiн, СФ тАЬформуюча причина, внутрiшня сила, притаманна кожнiй речiтАЭ. Найважливiшим атрибутом душi СФ тАЬвсезагальний розумтАЭ, унiверсальний iнтелект, з допомогою якого Бруно намагаСФться пояснити гармонiю i красу природи. Природа наповнена неусвiдомленою творчiстю i творчiсть людини тiльки подоба ii.
Бруно не тiльки доводив одухотворенiсть свiту, а й висловив припущення про можливiсть iснування життя поза Землею у формах, вiдмiнних вiд земних. тАЬАдже нерозумно i безглуздо вважати, писав вiн, начебто не можуть iснувати iншi вiдчуття, iншi види розуму, нiж тi, що доступнi нашим почуттям.
Центральною фiгурою в боротьбi проти аристотелiвського тлумачення всесвiту та способiв його пояснення був Галiлео Галiлей (1564-1642 рр.). Вiн розробив принципи механiки (трактат Про рух тiл), сформулював першi закони вiльного падiння тiл, сформулював iдею вiдносностi руху. "асне кажучи, працями Кеплера i Галiлея були закладенi основи механiстичноi картини свiту, а довершив ii створення великий англiйський учений РЖсаак Ньютон (1643-1727 рр.).
3. Фiлософсько-гуманiстична думка украiнського ренесансу XV-XVI ст.
Украiнський Ренесанс у цiлому i пожвавлення фiлолофсько-гуманiстичноi думки, зокрема, приходиться на литовсько-польську епоху в iсторii Украiни. Вiдродження прийшло на землю Украiни з пiвночi РДвропи, де воно проходило насамперед у формi реформацii. З Захiдноi РДвропи Реформацiя поширилася на Рiч Посполиту, а звiдти i на Украiну. Протестантський рух своiми основними вимогами висував: обмеження привiлеiв католицького духiвництва, установлення простих i зрозумiлих церковних обрядiв, контроль мирян за дiяльнiстю церкви, вiддiлення церкви вiд держави, ведення служби не на латинi, а украiнською мовою.
Ослаблення духовного диктату католицизму на Украiнi дало поштовх розвитку науки i культури, появi свiтськоi освiти. З XV столiття шляхетська i мiщанська молодь усе частiше стала вiдiздити учитися в нiмецькi й iталiйськi унiверситети, засвоюючи в них елементи гуманiзму i Ренесансу. Украiнцi здобували освiту в Празi, Краковi, Вiльно, Лейпцизi, Амстердамi, Парижi, Оксфордi, Кембриджi, Римi, Падуi, Кенiгсберзi й iнших наукових i культурних центрах Захiдноi РДвропи. Вони привозили iз собою на Украiну захiдно-СФвропейськi iдеi, у тому числi i фiлософськi, бiблiотеки, рукописи, конспекти лекцiй фiлософських шкiл.
Ренесанснi явища в культурi Украiни кiнця XV початку XVI с?/p>